Олег вийшов із операційної, здираючи на ходу рукавиці й кидаючи в раковину. За ним виповз Медвідь.
— Альоу, колеги! — почувся голос Щура з операційної. — Що призначатимемо з антибіотиків? Як завжди?
— Цефтріаксон, — сказав Ілля, — нехай розкошелиться. Нема чого вдома по три доби сидіти. Досиділися до ручки, а тепер будемо економити...
— Прийнято...
Олег уже скинув халат і розв'язував маску.
— Ну що, нормально все вийшло, — повернувся він до Медвідя. — А ти — «не можу, всі думки про інше»...
— Ти знаєш, дійсно, до початку операції всі думки про інше були, а як розрізали — зразу перейшло. Нам потрібно в операційній від усякої дурні лікуватися, — Медвідь боязко озирнувся і додав: — Від усяких машинок...
Зайшовши до роздягальні, вони усілися на тапчани один навпроти другого.
— Ти знаєш, я взагалі-то до операції не хотів говорити... — почав Олег.
— Що?! Що вже сталося?! — злякався Ілля.
— Гадав — ти хвилюватимешся, а операція серйозна...
— Чого ти тягнеш? — заволав Ілля. — Кажи!
— Просто вчора Беженар із Голоюхом та Савчуком винесли сім машинок. Ну, і я допомагав...
— Як... винесли... Куди винесли?
— Чого ти кричиш? — обурився Олег. — Просто винесли. Так їм схотілося. Десь заховали. З тих міркувань, що якщо решта щезне, то нам хоча би щось залишиться. Хіба дарма страждали?
— Це завал... — простогнав Медвідь. — Ви ж мене у могилу заведете! Ви що, збожеволіли? їх же всі шукають! А хтось би побачив... Ні, я не можу...
— Та ніхто не бачив, — заспокоїв його Олег. — Вони ввечері кинули до пакету целофанового по одній машинці і пішли.
— Як — до пакету? — не зрозумів Ілля.
— А вони найменші вибрали. Там таких кілька менших було. Савчук по-хазяйськи розсортував їх уночі. Я сам збоку дивився — ну, іде лікар із пакетом, нехай навіть важким — то й що? Може, там фертилівський гусак — подарунок вдячної пацієнтки... Звична справа. А Беженар взагалі з таким виглядом ніс, наче там яка вермішель...
— Чому вермішель? — дурнувато кліпав очима Ілля.
— Ну, тобто, щось легке, — пояснив Олег. — Він же ж здоровий, як бугай. Що там йому якась машинка?
— І ти ніс? — запитав Ілля.
— Звичайно. До речі, й за тебе також.
— Н-да-а... — пробурмотів Медвідь. — Ну що ж... Ти тепер завідуючий — тобі видніше, що робити. Чекай, а чому сім машинок? Нас ніби разом зі Щуром шестеро виходить.
— А Савчук дві потяг, — пояснив Олег. — Сказав, що найбільше настраждався. До речі, тих маленьких якраз і було сім. А більші — вони дуже важкі й у пакет не влазять.
— Так... звичайно, — погодився Ілля.
Стукнувши двічі за звичкою у двері завкадрами, Олег, не чекаючи відповіді, завалився до кабінету і хляпнувся у крісло.
— Привіт, — сказав він. — Пробач, я зранку не встиг. Операція... Я такий задовбаний — це кінець...
— Ну, звичайно, — відповіла Ольга. — Дивно, що ви, Олегу Вікторовичу, взагалі знайшли час. Заяву вашу, вже, до речі, підписану, головний лікар особисто передав мені. Готую наказ про ваше підвищення. Вітаю вас.
— Олю, — промовив Олег, заплющуючи очі. — Хочеш — вір, хочеш — ні, а я ще сам отямитися не встиг після подій останніх днів. У нас тут таке робилося, що мізки досі пухнуть.
— Але про твоє нове призначення я могла би дізнатися і не із заяви, — спокійно промовила вона. — Ти би бачив, як вирячився на мене головний, коли побачив моє здивування! Він і уявити собі не міг, що я можу не знати про це... А я стою, як...
Вона відвернулася, витягаючи електрочайник.
— Олю, — сказав він, підійшовши і обіймаючи її. — Ну, це випадково вийшло. Я вчора ще зранку не знав, що писатиму його. Мене Ілля «зґвалтував», я не міг відмовити. Усе терміново... Тут такі обставини... Я за цим усім взагалі забув, коли тебе бачив. Ну, вибач...
— Гаразд, — сказала вона. — Тільки за чим — за цим? Я в курсі, що тут відбувалося нещодавно, але з тих пір давно вже можна було вилікувати всіх цих хворих, відіспатися, заспокоїтися і нарешті поздоровкатися по-людськи зі своєю Ольгою. Чи, може, вжє не своєю?
— Ти що, з глузду з'їхала? І не соромно? У мене дійсно були серйозні причини. А що відбувалося тієї ночі в дійсності, ти поки що не знаєш. До речі, так і не знатимеш, якщо я терміново не отримаю гарну чашку кави, щось на закуску, а заразом поцілунок. Можна й у зворотному порядку.
— Ні, любий, — не погодилася вона. — Спочатку пояснення, а потім... буде видно.
— Добре, — зрадів Олег. — Про ядерні боєголівки чула?
— Так, — пожвавилася вона.
— А про радіоактивні відходи?