Інтерн розпачливо зітхнув, переживаючи за друга та розуміючи, що подібне могло трапитися і з ним самим. А всі решта продовжували гиготіти.
Сміх перервався раптово. Коридором шаркали чиїсь швидкі кроки. Вони могли належати лише одній людині в усьому шпиталі. Було зрозуміло: сталося щось непередбачуване. Двері різко розчинилися, і до ординаторської заскочив Желязко. Він був у нестямі від гніву — очі буквально викрешували іскри, а сам професор задихався. Халат «задом наперед» виказував його обурений живіт, а традиційно короткі штани тріпотіли. Розкаряченими короткими пальцях обох рук професор гидливо тримав чиїсь затоптані шкарпетки та несвіжі кальсони з майкою.
— Хто сеодня ургентний интерн?! Я вас спрашую — хто сеодня ургентний интерн?!
Здавалося, його погляд мав би спопелити всіх трьох. Нарешті один із хлопців витиснув із себе:
— Ясінський... Здається, Ясінський...
— Ах, Ясинский? Где етот Ясинский?! Дайте мне етого Ясинского! Где он?
— Він на операції ще взагалі-то...
— Ах, он ещо и оперирует?! Ну ладно... Я ему покажу операцию! Он у меня будет оперируват...
І нестямний професор, струшуючи кальсонами, вискочив із ординаторської.
На обличчях усіх, хто знаходився там, відбилося повне нерозуміння. А потім усі по черзі пирхнули, хапаючись за голови по мірі розуміння того, що відбулося, і передбачаючи наступні події. Нарешті один із хірургів, знявши ковпака з голови, скуйовдив волосся і, хитаючи головою, промовив:
— Ну, все. Тепер «гайки» вашому Ясінському...
Вийшовши з операційної, Олег прямував коридором. На його обличчі проступили всі нюанси минулої ночі. Напевно, тому він кілька разів провів долонею по лицю від верху до низу, хоча б за допомогою цього масажу намагаючись зняти неприємну самому собі маску.
— Доброго дня, — привіталася перев'язочна медсестра.
— Привіт. Лідо, а коли перев'язуємо Калиновича? Я би хотів чимшвидше смикнути звідси. Ціла ніч...
— Добре, Олег Вікторович. Професор збирався когось дивитися. Після нього одразу беру вашого Калиновича.
— А решту нехай інтерни перев'язують. Та ти сама в курсі...
Лікар увійшов до ординаторської і сів за власний стіл, ні з ким не вітаючись.
— Ну, розкажи, що там?
Обоє колег повернулися до нього з явним інтересом.
— Розповідай. Гурський — той зовсім говорити не схотів — вдягнувся і пішов додому.
-Та я його взагалі будити не збирався. Почали з інтерном. Ішли на типову перфоративну, а там пухлина. З одного боку, обмежена — сама на резекцію проситься, а з іншого — дід, як то кажуть, у стелю дивиться. Перитоніт і так далі... Ось так до ранку.
— Ну то зробили резекцію, чи ні?
— Та зробили... — хірург махнув рукою.
— А де інтерн твій? Цей, Ясінський.
— Ще в операційній, порядки наводить. А що?
— Та він тут такого начудив — це абзац.
— Слухай, — перебив інший хірург, — давай про інтерна потім. Хочеш, Олежку, я тобі сирку поріжу? Ти ж нічого не їв?
— Звісно. Чекай, а чого це ти такий добрий? Напевно, щось хочеш?
— Та чому зразу «щось хочу»? — обурився той. — Диви, які всі недовірливі стали. То ти йдеш? І коньячку по сто грам також є. Ти ж усе одно додому зараз збираєшся?
— Ну а куди ж? То чого тобі треба?
— Ну, ти прискіпливий...
— Не прискіпливий, а педантичний. Чергування, напевно, хочеш мені скинути?
— Та щось на манер того...
— А як же те, що я не спав сьогодні? Таку операцію відстояв?
— Олежику, ну, зараз втечеш додому і — спати. А вночі зовсім не гарантовано, що знову щось буде. А я усіх твоїх слабих перев'яжу. І навіть щоденники можу пописати. А хочеш, — колега нахилився до його вуха і щось промовив тихо та хитро.
— Ні, — голосно відповів Олег, — з Іриною на сходах я сам покурю. А хворих інтерн перев'яже.
-Які ми горді... Слухай, поки ти оперував, тобі тут дзвонили. Якийсь... Де ж я записав? Зараз... — він поліз до кишені, — Якимець! О! Казав, що ти йому дуже потрібен. Словом, я сказав, що ти чергуватимеш і цієї ночі, тож нехай дзвонить після шостої вечора.
— Чекай, чому — і сьогодні?
— Ну, ти ж мене виручиш...
Олег тільки обурено похитав головою.
— То йдемо? Сирку... — колега хитро підморгнув.
— Гаразд. Чорт із тобою. Але ти мені винен уже два чергування. І то за першою вимогою!