Препарати з конвалії регулюють діяльність серця, кумулятивних властивостей не мають. Застосовують спиртові настойки, рідше - в чистому вигляді, частіше - з валеріаною. Свіжа трава використовується в гомеопатії.
Для культивування найбільш придатні чорноземи, легкі суглинкові та інші грунти, які не утворюють кірки. Розмножується поділом кореневища.
Краще росте у вологих, затінених місцях.
Заготовляють під час цвітіння. Надземну частину зрізують ножицями або ножем на рівні 4-5 см від поверхні землі.
Конюшина лучна
(Trifolium campestre Schreb.)
Родина Бобові. Бобовые. Fabaceae
Багаторічна рослина висотою 40-70 см з трійчастими широко-яйцевидними або видовженими, з виїмкою на верхівці листками і прирослими до черешка яйцевидними, з вістрям прилистками. Квітки зібрані в суцвіття - головки. Плід - яйцевидний однонасінний біб. Цвіте з травня до вересня. Росте на заплавних луках, у чагарниках, на узліссях, по балках в лісових і лісостепових районах, рідше в Степу і Криму.
Міжнародна видова назва в перекладі з латинської мови означає “лучна”.
Конюшина лучна має ряд цікавих пристосувань. Так, перед дощем її листки опускаються і складаються, як зонтик, прикриваючи квіткові головки. Білі плями на листках забезпечують триваліше випаровування рослиною вологи: світліша поверхня повільніше охолоджується. Боби дрібні. При них залишається висохла оцвітина, тому вони добре поширюються вітром. Як і багато інших бобових, конюшина лучна не боїться нічного холоду: її листочки на ніч складаються і піднімаються догори, внаслідок чого зменшується поверхня рослини, отже, вона менше випаровує води і менше втрачає тепла. Росте переважно вночі за рахунок нагромаджених за день речовин. У холодні ночі процес росту значно уповільнюється, нагромаджені речовини повністю не витрачаються і наступного дня гальмують фотосинтез. Рухом листків рослина регулює певне співвідношення денних і нічних температур, потрібне для її нормального розвитку.
Конюшина лучна -одна з кращих кормових трав: у ній містяться вітаміни А, В, С, D, К, 14,5% протеїну, 3,5% жирів, багато кальцію і фосфору, що робить сіно дуже поживним і особливо корисним для молодняка.
На Україні росте близько 10 видів конюшини.
Конюшина повзуча
(Trifolium repens L.)
конюшина біла; клевер ползучий Trllollum Іерепа - багаторічна трав'яниста рослина родини бобових. Має повзучі пагони, які по вузлах укорінюються. Стебло голе, сланке або висхідне, розгалужене, часто порожнисте, 10-35 см заввишки. Листки дов-гочерешкові, трійчасті; листочки оберненояйцевидні, дрібнозубчасті. Квітки дрібні, неправильні, білі, блідо-рожеві або блідо-жовті, у головчастих кулястих суцвіттях на'довгих квітконосах. Плід - біб. Цвіте у травні - вересені. Поширення. Росте по всій території України на луках, схилах, по степах переважно в западинах і на подах.
Сировина. Для виготовлення ліків використовують траву, яку збирають під час повного цвітіння рослини. Сушать під наметом або в теплому приміщенні, стежачи за тим, щоб суцвіття (головки) не пересохли і не обсипалися. Рослина неофіцинальна. Хімічний склад. Трава містить алкалоїди, дубильні речовини, вітаміни [Е, С, каротин (провітамін А) та інші] й естрагенний ізофлавон куместрол. Фармакологічні властивості і використання. В народній медицині рослина відома як тонізуючий, знеболюючий, ранозагоювальний і антитоксичний засіб. Настій трави п'ють при простудних захворюваннях, задусі, туберкульозі легень, отруєннях, жіночих хворобах, зокрема, при маткових кровотечах, при порушеннях сольового обміну та при втраті сил внаслідок виснажливих захворювань. Настоєм обмивають рани, щоб вони швидше гоїлися. Лікарські форнш І застосування. ВНУТРІШНЬО - настій трави (3 чайні ложки трави на склянку окропу, настоюють 1 годину) по чверті склянки 4 рази на день
Копитняк європейський
(підгорішник) (Asarum europaeum L.)
Родина хвилівникові (Aristolochiaceae)
Багаторічна трав'яниста рослина, з повзучим коренем. Листки довгочерешкові, чергові, цілокраї, нирковидні й округлі, дуже схожі на кінське копито. Вся рослина покрита короткими волосками, тому пухнаста. Три низові лускаті листки і два темно-зелені, довгочерешкові, нирковидно-серцевидні, -зимують. Квітки дрібні, одиночні, на короткій пониклій ніжці. Оцвітина ззовні зеленувато-бура, всередині - темно-червона, бура, з трьома яйцевидними, всередині загнутими, загостреними частками. На смак рослина гірка, гостра, з неприємним запахом, що нагадує запах валеріани й перцю. Цвіте копитняк у квітні - травні