Анемона дібровна (Anemone nemorosa L.)
Родина жовтецеві (Ranunculaceae)
Рослина висотою 10-25 см, з довгими підземними кореневищами. Листки пальчасто-роздільні. Квітки поодинокі, з білими або рожевуватими з нижнього боку листочками оцвітини. Плоди - багатогорішки, з короткими носиками. Цвіте у квітні - травні. Росте у Карпатах і на Поліссі, зрідка в Лісостепу. У вологих тінистих місцях, особливо в западинках, на пухкому поживному грунті розвивається у великій кількості.
Міжнародна назва роду походить від грецького "вітер" (час цвітіння рослини збігається з періодом весняних вітрів). Видова назва в перекладі з латинської мови - "дібровна".
Квітки анемони закриваються на ніч і перед дощем - це засіб для захисту пилку від вологи. Розмножується кореневищами і насінням. Цвітіння настає тільки на 10-12 рік після висівання насіння. Якщо навесні кореневище залишається без наземної частини, рослина гине. Ось чому не слід зривати її на букети.
У листяних і мішаних лісах росте рослина дещо схожа на дібровну анемона жовтецева (A. Ranunculiodes L.) з жовтими квітками (іноді ці види зустрічаються разом). Обидва види мають лікувальні властивості. Великі (до 3-5 см у діаметрі) білі квітки на довгих квітконосах в анемони лісової (A.sylvestris L.), поширеної в лісостепових і степових районах. А в анемони нарцисоцвітої (A. narcissiflora L.), що росте в Карпатах, численні білі квіти (до 2 см у діаметрі) зібрані в зонтик.
Анемони - декоративні рослини, усі вони потребують охорони. В рослині є отруйні речовини.
Астрагал солодколистий
(Astragalus glycyphyllus L.)
Родина бобові (Leguminosae)
Багаторічна трав'яна рослина, заввишки до 30-80 см. Стебло розгалужене. Листки складні, з 9-12 еліптичними листочками і прилистками. Квітки зеленувато-жовті, зібрані в короткі густі китиці. Цвіте в червні - серпні. Плоди - боби лінійні, зігнуті дугою .
Росте в лісах, на узліссях, серед чагарників у рівнинному і передгірному поясах.
В народній медицині використовується трава, корінь і насіння. В листках і стеблах містяться алкалоїди, а також аскорбінова кислота.
Відвар з трави вживається як відхаркувальне, сечогінне і проносне при захворюваннях нирок та сечових шляхів, при каменях у нирках, золотусі і нашкірних висипах, сифілісі, ревматизмі й суглобних болях, поносі, катарах верхніх дихальних шляхів. Крім того, астрагали використовуються в акушерстві для прискорення родів.
Барбарис звичайний (Berberis uulgaris L.)
Родина барбарисові (Berberidaceae)
Про лікувальні властивості барбарису знали ще вавілоняни та індуси. На глиняних плитках Ашшурбаніпалової бібліотеки 650 р. до н. е. є написи про ягоди барбарису, що здатні очищати кров. Широко використовували плоди барбарису у XVIII ст.
Барбарис - кущ 1,5-3 м заввишки, дуже розгалужений, з гілками, вкритими трироздільними колючками до 2 см завдовжки. Листки обернено-яйцеподібні, тонкі, пилчасто-зубчасті, звужені в черешку. Квітки зібрані в пониклі грона. Чашолистків, пелюсток і тичинок - по 6. Пелюстки жовті. Цвіте у травні - червні. Плід - червона ягода, достигає у вересні.
Росте серед чагарників, на узліссях. Широко культивують як декоративну рослину.
Плоди вживають в їжу свіжими або після переробки. З них готують начинку для цукерок, желе, варення, мармелад, лікери, соки, сиропи, екстракти, безалкогольні напої. На Кавказі з барбарису, води, перцю і солі роблять гостру приправу для м'ясних страв.
Оригінальні смакові властивості плодів барбарису зумовлені наявністю в них цукрів (до 7%), органічних кислот (до 7%), вітаміну С (до 90 мг %). Вони містять також пектинові, дубильні й фарбувальні речовини.