Вживається як сечогінне і легко проносне. Різні настої з трави застосовують при водянці, жовтяниці, болях у шлунку, золотусі, проти глистів, при головних болях. Рідкий екстракт з льонку (50 г на 1 л води) приймають на ніч по 2-3 чайних ложки.
Збирають траву в період цвітіння (травень - вересень), зрізуючи на 10-15 см нижче від квітки.
Маренка запашна
(Asperula cynanchica L.)
Родина маренові (Rubiaceae)
Це багаторічна трав'яниста рослина 10-50 см заввишки. Стебло висхідне, південне, голе, чотиригранне, нерозгалужене. Рослина пахне кумарином. Листки тонкі, темно-зелені, по краях злегка шорсткі, гострокінцеві, зібрані у вузлах у три -, восьмичленні кільця. Суцвіття у вигляді верхівкового щитка, малоквіткове, складається звичайно з трьох напівзонтиків. Квітки дрібні, звичайно білі. Цвіте у травні - червні.
Росте в Карпатах, Розточчі-Опіллі, в тінистих лісах, заростях, на вогкуватому перегнійному грунті.
Збирають усю траву під кінець цвітіння і пізніше (сушать швидко, бо чорніє).
Застосовують при кишкових кольках, при хворобах обміну речовин, особливо при хворобах печінки і жовчного міхура, як засіб, який трохи проносить, збуджує виділення сечі і виганяє пісок та камені жовчного і сечового міхурів. Також вживають маренку запашну при неврозах серця, безсонні, неприємному відчутті в ділянці серця, свербіння тіла і при приливах крові до голови та головному болю, при істерії, клімаксі у жінок. Діє заспокійливо і снотворно. Великі дози можуть призвести до блювання, головного болю, запаморочення і навіть смерті (діють кумарин, дубильні речовини, гіркота і отруйний глікозид асперулозид).
Вживають у вигляді чаю. При цьому беруть на 1 склянку окропу 1 столову ложку листків і настоюють 10 хвилин. П'ють по 2 склянки на день, ковтками. (При клімаксі у суміші з глодом і собачою кропивою серцевою).
При схильності до шкірних захворювань 1 столову ложку суміші трави маренки запашної, листків волоського горіха і квіток липи у співвідношенні 4:1:5 на 1,5 склянки окропу настоюють 4 години і п'ють щодня по 1 склянці перед сніданком. Свіжа рослина діє сильніше, ніж висушена. З напару цієї рослини роблять примочки на рани і компреси на фурункули; свіже листя І кладуть на рани і виразки.
Материнка звичайна
(Origanum vulgare L.)
Родина губоцвіті (Lamiaceae (Labiatae)
Таку назву український народ дав рослині тому, що застосовується вона при найрізноманітніших жіночих хворобах, в тому числі й у породіль. Ця пахуча трава навіть після сушіння зберігає аромат полів і духмяність лісів.
Материнка звичайна - багаторічна трав'яниста рослина. Кореневище коротке. Стебло (30-60 см заввишки) пряме, при основі часто гіллясте, чотиригранне, у нижній частині циліндричне. Листки супротивні, черешкові, довгасто-яйцеподібні (1-4 см завдовжки), зверху темно-зелені, зісподу світліші, віддалено-дрібнозубчасті. Квітки зібрані, у щиткоподібно-волосистих суцвіттях. Плід розпадини горішок. Горішки овальні, гладенькі.
Росте у мішаних та листяних лісах, серед чагарників, на галявинах та берегах річок, біля канав і доріг. Поширена по всій Україні. У листках і квітках містяться дубильні речовини, вітамін С, каротин, ефірна олія (0,15-1,1%).
З лікувальною метою використовують квітучі пагони, які рекомендують для збудження апетиту, проти атонії кишечника, як відхаркувальний засіб при кашлі і хворобах дихальних шляхів, при безсонні та ревматизмі. Входить до зборів: грудних, потогінних, вітрогінних і для полоскання горла.
У народній медицині материнку застосовують для збудження апетиту, поліпшення травлення, при зниженні кислотності шлункового соку, хворобах печінки, гіпертонії та інших хворобах. Крім того, листки материнки використовують при солінні огірків, для ароматизації квасу, для запобігання появи молі, а олію - у парфюмерній промисловості та миловарінні.
Ефірна олія з квіток містить тимол, сесквітерпени, вільні спирти, фітонциди. Завдяки цьому вона є високоефективним антимікробним засобом.
Як декоративна рослина материнка звичайна придатна для створення барвистих плям на газонах.