Росте у мішаних та листяних лісах, серед чагарників, на галявинах та берегах річок, біля канав і доріг. Поширена по всій Україні. У листках і квітках містяться дубильні речовини, вітамін С, каротин, ефірна олія (0,15-1,1 %).
З лікувальною метою використовують квітучі пагони, які рекомендують для збудження апетиту, проти атонії кишечника, як відхаркувальний засіб при кашлі і хворобах дихальних шляхів, при безсонні та ревматизмі. Входить до зборів: грудних, потогінних, вітрогінних і для полоскання горла.
У народній медицині материнку застосовують для збудження апетиту, поліпшення травлення, при зниженні кислотності шлункового соку, хворобах печінки, гіпертонії та інших хворобах. Крім того, листки материнки використовують при солінні огірків, для ароматизації квасу, для запобігання появи молі, а олію — у парфюмерній промисловості та миловарінні.
Ефірна олія з квіток містить тимол, сесквітерпени, вільні спирти, фітонциди. Завдяки цьому вона є високоефективним антимікробним засобом.
Як декоративна рослина материнка звичайна придатна для створення барвистих плям на газонах.
Розмножують поділом куща і насінням. Стратифіковане насіння висівають навесні в підготовлений грунт з міжряддям 25–30 см. Догляд за посівами полягає в розпушуванні грунту і видаленні бур'янів.
Поділені кущі висаджують восени. Вони швидко вкорінюються і добре розростаються.
Квітки та листя материнки заготовляють, починаючи з другої половини червня і в липні. Зривають або зрізують квіткові стебла за кілька сантиметрів від землі, зв'язують у пучки і сушать у добре провітрюваному приміщенні.
Медунка темна
(Pulrіа officinalis L.)
Родина шорстколисті (Boraginaceae)
Багаторічна шорстколиста рослина висотою 15–30 см. Прикореневі листки біля основи серцевидні. Квітки на початку цвітіння червоні або рожеві, під кінець цвітіння синіють. Цвіте в квітні-травні.
Росте в лісах, на узліссях переважно на піщаному грунті.
Назва роду походить від латинського слова, що в перекладі означає "легені", і пов'язана з лікарськими властивостями рослини. Видова назва в перекладі з латинської мови означає «неясна», "темна".
Медунка- одна з небагатьох ранньовесняних рослин, які розвиваються і зацвітають, як тільки у лісі розтане сніг. Ранній розвиток і цвітіння рослини пов'язані з тим, що вона росте у листяних лісах і поспішає використати сонячне світло, поки на деревах не розів'ється густа крона. Медунка має квітки двох типів (гетеростилія): у квітках першого типу маточка значно довша від тичинок, а другого, навпаки, тичинки довші, ніж маточка. Квітки з довшими стовпчиками більші за квітки з довшими тичинками. Запилення відбувається тоді, коли пилок потрапляє на приймочки квіток, що відрізняються розмірами. Це одне з пристосувань рослини до перехресного запилення. Зміна забарвлення квіток, що розглядається як пристосування для приваблювання комах і перехресного запилення, зумовлюється змінами хімічних властивостей клітинного соку, в якому є пігмент антоціан.
Медунка — чудовий медонос. Використовують її в народній медицині для лікування захворювань дихальних шляхів. Гарна декоративна рослина.
Мильнянка лікарська
(Saponaria officinalis L.)
Родина гвоздикові (Cariophyllaceae)
Це багаторічна трав'яниста рослина 30-100 см заввишки. Стебла прямі, голі або коротко-пухнасті, вузлуваті. Листки овально-ланцетні, супротивні, загострені з трьома поздовжніми жилками. Квіти зібрані в щитковидну волоть, на коротких квітконіжках, білі або блідо-рожеві, пахучі. Цвіте в червні — серпні.
Росте у чагарниках, на заплавних луках, в надрічкових лозняках, на піщаних берегах озер, на лісових галявинах і узліссях, у занедбаних квітниках, іноді як декоративна рослина.
Збирають кореневища і корені, пізно восени.
Застосовують як сечогінний, злегка потогінний і відхаркувальний засіб, для поліпшення обміну речовин і очищення крові при шкірних хворобах — екземі, псоріазі, фурункульозі (чиряках). Великі дози спричинюють кашель, блювання, болі в животі, пронос, збудження центральної нервової системи, судоми, параліч дихання, іноді смерть.
Застосовують як відвар. На 1 склянку води беруть 1 чайну ложку подрібненого кореня, варять 15 хвилин і п'ють 3–4 склянки на день.
Вживають при шлунково-кишкових захворюваннях (запори), при хворобах нирок, печінки і селезінки. В останньому випадку беруть по 1 чайній ложці кореня мильнянки і кори верби білої на 2 склянки води, кип'ятять 10–15 хвилин і п'ють по 3 склянки на день. Застосовують проти водянки (асциту). Перед тим, як варити, дрібно посічене коріння вимочують 5–6 годин у воді, кілька разів зливаючи піну. При каменях жовчного міхура 1 столову ложку суміші кореня мильнянки, трави чистотілу і трави звіробою в співвідношенні 5:3:10 настоюють півгодини на 250 мл окропу і п'ють по 2–3 склянки на день (діє також при здутті кишечника, нудоті).
Напар 1 столової ложки суміші (порівну) кореня мильнянки і листків шавлії настоюють 10 хвилин на 250 мл води і вживають для полоскання горла при ангінах і для компресів при фурункулах, лускатому лишаї (psoriasis), золотусі.
В домашньому господарстві відвар мильнянки вживають для виведення плям на одязі і для прання вовняних і шовкових виробів.
М'ята перцева
(Mentha piperitas)
Родина губоцвіті (Lamiaceae (Labiatae)
У дикому стані ніде не росте. Це — стара культурна рослина виведена в Англії в XVII ст., можливо шляхом схрещування диких видів м'яти: м'яти водяної і зеленої, але остання, мабуть також гібрид, одержаний з м'яти лісової і м'яти круглолистої.
М'ята перечна — багаторічна трав'яниста рослина. Кореневище стелиться і дає пагони. Стебло чотиригранне, галузисте, близько 0,5 м заввишки. В культурі найбільш відомі два різновиди: чорна м'ята з червоно-фіолетовими стеблами і жилками листка та біла м'ята із світло-зеленими стеблами і жилками. Листки супротивні, короткочерешкові. Квітки дрібні, червоно-фіолетові, розміщені кільцями, зближеними в густі колосоподібні суцвіття на верхівках стебла й гілок. Віночок зрослопелюстковий, лійкоподібний, дещо неправильний, з чотирма лопатями. Вся рослина дуже ароматна.
У листках і суцвіттях міститься ефірна олія (0,8–3,5 %). її кількість залежить від умов розвитку рослини, часу збирання і сорту м'яти. Основними компонентами ефірної олії е ментол і ментон. Крім того, до її складу входять цінеол, ментофуран, тимол, карвакрол, сесквітерпеновий біциклічний вуглець, сесквітерпеновий кетон і сесквітерпенові спирти невстановленої будови. Ефірна олія має приємний прохолодний смак і тонкий сильний аромат.