Істерія — це різновид неврозу, в основі якого лежить функціональна слабкість кори головного мозку та другої сигнальної системи. Для неї характерна можливість рухати ногами при повній неможливості ходити або стояти. Інколи спостерігається істеричний параліч в’ялого або спастичного характеру, навіть можлива істерична сліпота (амавроз) з істеричним блефароспазмом. При тривалих і повторних психічних травмах істеричні реакції набувають затяжного характеру і часто рецидивують.
Істерія має найрізноманітніші клінічні прояви, найбільш яскравим з яких є істеричний напад, який починається з відчуття підкочування до горла. Потім у хворого з’являється плач з викриками, що переходять у регіт. Істеричний невроз може симулювати різні органічні захворювання нервової системи. Наприклад, може розвинутись істеричний парез або параліч (моно-, пара— або геміплегії).
Невроз нав’язливих станів, як окремий вид неврозу, може проявлятись нав’язливими образами, страхами (фобіями), рухами, (чиненими проти бажань хворих), сумнівами, спогадами, під час яких хворий часто повторює про себе одну й ту ж фразу або думку, усвідомлюючи одночасно їх безглуздість, нав’язливим бажання вкрасти яку-небудь річ, навіть непотрібну хворому, так звана клептоманія. Бувають нав’язливі страхи смерті, закритих приміщень або відкритих просторів, висоти, самотності, гострих предметів, дрібних звірів.
Неврози нав’язливих рухів спостерігаються у формі тіків, мимовільних рухів в окремих групах м’язів, які нагадують захисну реакцію, скеровану на звільнення від неприємних відчуттів типу миготливих рухів (звільнення від яскравого світла, смітинки в оці, рух головою як від’ємна реакція).
Неврози страху проявляються бурхливо, несамовито: раптово людина з криком зривається з місця, метушиться, не впізнає оточуючих, очі в неї широко розкриті, зіниці розширені, тіло покрите холодним потом. Такі неврози страху найчастіше виникають вночі, спричиняються сновидіннями, які пов’язані з баченим упродовж дня. Неврози страху подібні до шизофренії. Бувають страхи темноти, самотності.
Іпохондричні неврози. Під іпохондрією розуміють хворобливу сконцентрованість уваги на власному здоров’ї зі схильністю приписувати собі захворювання з незначних приводів При цьому легко виникають больові відчуття в тих чи інших частинах тіла.
Заїкання — це невроз як результат судоми м’язів мовного апарату. Заїкання може бути тонічним або клонічним. Найчастіше зустрічається змішана форма — клоніко-тонічна. Такі люди легко збудливі, з нестійкою психікою, дуже вразливі, дратівливі. У багатьох з’являється схильність до афектних реакцій, замкнутість.
Бувають неврози з вегето-соматичними порушеннями із нестійкими змінами з боку шлунково-кишкового апарату, типу неврозу анорек-сії, неврозу звичної блювоти. Інколи спостерігається так званий «нервовий кашель».
Відомі також і астено-гіперадинамічні стани у формі підвищеної втомлюваності з в’ялістю рухової активності — рухи сповільнені, інколи незручні.
Серед сомато-вегетативних порушень з невропатією характерними є судинні порушення, які проявляються швидкими коливаннями судинного тонусу, змінами артеріального тиску, нападами ціанозу. Можуть виникати напади бронхіальної астми, афективно-респіраторні напади, спостерігається утруднене дихання під час засинання, неспокійний сон, інколи ранні пробудження.
В останні роки помітно зросла зацікавленість до пароксизмальних станів, які характеризуються проявами вегетативної симптоматики, що досить часто можуть німувати хвороби вісцеральних органів, в тому числі на фоні функціональних порушень, реакції серцево-судинної діяльності або порушень з боку нервової системи.
Загальні питання або обґрунтування методу фітотерапії неврозів
З появою синтетичних лікарських препаратів широкого спектру фармакотерапії функціональних захворювань нервової системи не тільки не зменшився інтерес до ролі лікарських рослин у цій галузі медицини, а навпаки значно зріс серед фармакологів, фізіологів, біохіміків, а в останні роки й серед практичних лікарів різного профілю.
У зв’язку з виникненням медикаментозної залежності, появою даних щодо ускладнення перебігу тих чи інших хвороб з групи неврозів у результаті застосування «традиційних» препаратів хімічного синтезу, значно зросла зацікавленість серед неврологів до препаратів рослинного походження і самих лікарських рослин. Святош А.І. (1982) зауважує, що під час застосування деяких видів медикаментозної терапії у лікуванні психотропними препаратами необхідно враховувати можливість виникнення звикання до тих чи інших медикаментів (наприклад, анальгетиків, снодійних, нейролептиків, стимуляторів тощо), а інколи навіть розвивається токсоманія, патологічна тяга до повторного їхнього застосування. Деяким хворим з іпохондропатією не допомагають навіть різні медикаментозні препарати. Л.Р. Зенков (2007) описує погіршення стану хворого під час лікування протиепілептичними препаратами.