Рослини — це супутники життя. Це — їжа, ліки, санітари повітря. Лікарські рослини завжди були і є важливими засобами як для профілактики, так і для лікування різних хвороб. У цьому розумінні народний досвід є унікальним і неповторним. І якщо ми вважаємо, що народна медицина не може навчити чомусь і чогось нового або будемо нехтувати нею, це означатиме припускатися невиправданих життєвих помилок не тільки для окремих пацієнтів, а й для людства в цілому! Адже народна медицина завжди поєднувала синергічні властивості рослин і змінювала їхній «механічний» склад залежно від динаміки перебігу хвороби. Підтвердженням цього тісного зв’язку є чітка кореляція між вмістом фізіологічно активних речовин у рослинах з певними, визначеними макро-, мікро— та ультрамікроелементами, які виявляють суттєвий вплив на терапевтичну ефективність рослин. Наприклад, вміст заліза і марганцю у таких рослинах, які застосовуються при запальних процесах, бо обидва елементи є коферментами, що беруть участь в окисненні недоокиснених продуктів в осередку запалення. Є також визначене співвідношення між вмістом міді і накопиченням флавоноїдів, біологічно активних речовин, що виявляють чітко виражену дію на серцево-судинну систему, органи травлення, печінку, гладкі м’язи, функцію нирок, судинну та інші системи.
Особливий терапевтичний ефект свіжих рослин або їхніх свіжих соків пояснюється найбільшим вмістом компонентів діючих речовин, в т. ч. органічних сполук і підвищеною кількістю мінеральних речовин. У свіжовичав-лених соках міститься удвічі більше макро-, мікро— та ультрамікроелементів, ніж у настоях чи виварах з висушених рослин.
Із понад 100 тисяч лікарських препаратів, що використовуються у світовій медицині, препарати з рослин або до складу яких входять рослини, становлять 80 %, особливо високий відсоток таких препаратів серед серцево-судинних (70 %), жовчогінних і відхаркувальних (по 70 %), проносних і сечогінних (по 55 %), кровозупинних і маткових (по 50 %) засобів.
Не слід забувати і про те, що із 300 тисяч рослин, що ростуть на земній кулі, тільки 700 видів або 4 % можуть спричинити тяжкі або навіть смертельні отруєння.
Автор пропонованої книги «Лікарські рослини в лікуванні неврозів» не ставить під сумнів ефективність препаратів хімічного синтезу та застосовуваних методів, які з успіхом використовуються для лікування низки функціональних порушень у центральній нервовій системі та вегетативному відділі, як-от, переконання, навіювання, навіювання у стані природного або гіпнотичного сну, самонавіювання в поєднанні з протизапальними, дезінтоксика-ційними, розсмоктуючими, дегідратаційними, пірогенними, електростимулюючими видами терапії, психофармакотерапії, інсулінотерапії, фізіотерапевтичними методами. Однак, вони не завжди дають бажані позитивні результати.
В окремих випадках, як це підтверджують деякі автори (Л.Р. Зленков, 2007, А.М. Свя-дош, 1982), стан хворих ставав важчим, частішали припадки, розвивалась звичка до тих чи інших медикаментів, розвивалась патологічна тяга до повторного їх введення (звикання) або не було позитивного результату.
Звернення до фітотерапевтичного методу лікування неврозів зумовлено пошуком позитивних впливів на хронізацію больового синдрому. Вирішальним фактором у цьому і в кінцевому рахунку ефективності лікування та прогнозу хвороби в цілому є адаптивна настанова самого хворого, який хоче і точно буде виконувати усі призначення лікаря-фітотерапевта, дотримуватись його рекомендацій, буде позитивно ставитись до всіх його лікарських вимог. Сам пацієнт буде налаштований на позитивне лікування, в даному випадку на фітотерапію, сам буде визначати результати лікування: відмінний, добрий, задовільний, без змін, стало гірше, залежно від умов (І.Г. Кодимова, А.Б. Данилов, 2011).
Сучасний рівень експериментальної і клінічної психофармакотерапії характеризується нагромадженням великої кількості фактичних даних щодо дії препаратів хімічного синтезу на нервово-психічний стан, про можливість використання їх при патологічних станах. Саме з цим можна пов’язати переважаючий в наукових експериментах і клініці емпіричний підхід в лікуванні такої групи хворих, як метод «проб і помилок» в системі вивчення і використання методів впливу на пацієнта з неврозами і не-врозоподібними станами.
Як зазначають А.В. Вальдман, Ю.А. Алек-сандровський (1957), визначальним фактором є не виразність психотравмуючого агента, не об’єктивна якісна характеристика негативно-підкріплюючого впливу, а патологічна оцінка, настанова, керування ситуацією або відсутністю методів уникнути такого впливу. Саме це і є пусковим механізмом будь-якого патоморфологічного або клінічного виявлення психічної адаптації чи дезадаптації. При цьому варто підкреслити сьогоднішній позитивний настрій, настанову щодо призначення лікарських рослин в лікуванні довготривалих, не завжди виліковуваних хвороб, позитивне ставлення до фітотерапії як останньої надії на виліковування або принаймні на покращення хворобливого стану.