Але того вечора, з причин, які Тельма не може зрозуміти навіть зараз, вона і Метью вислизнули з тенет щоденної реальності. Ніхто не слідкував за часом, вони мовчки домовилися вдавати, ніби не було нічого незвичайного в тому, щоб поговорити, випити разом кави та пообідати. Їй здалося нормальним поправити зім’ятий комірець на його сорочці, зняти порошинку з його піджака, взяти його за руку, коли вони повільно йшли до Ноб-хілла[3]. Метью здалося природним описати його нове помешкання в Гайті[4], Тельмі — сказати, що вона аж вмирає, так хоче його побачити. Вони сміялися, коли Тельма сказала, що її чоловік десь поза містом: Гаррі, член Консультативної ради бойскаутів Америки, розповідав про функції організації по всій Америці раз на тиждень. Метью був вражений, що нічого не змінилося, не було потреби пояснювати йому щось — врешті, він знав про неї все.
— Я не пам’ятаю, — вела далі Тельма, — багато чого про решту вечора, про ті речі, які трапилися з нами далі, про те, хто до кого торкнувся першим, хто з нас вирішив лягти в ліжко. Ми нічого не вирішували, все сталося саме собою, якось спонтанно і невимушено. Найбільше я пам’ятаю, як лежала в обіймах Метью, і це було найкращою миттю в моєму житті.
— Скажіть, що відбувалося далі.
— Наступні двадцять сім днів — з 19 червня по 16 липня — були просто чарівними. Ми розмовляли по телефону кілька разів на день і бачилися чотирнадцять разів. Я плавала, літала на планері, танцювала.
Тельма майже співала, коли про це розповідала. Вона хитала головою в такт мелодії, яку чула вісім років тому. Вона опустила повіки. Такою поведінкою вона випробовувала моє терпіння, адже я не люблю почуватися невидимим.
— Це була вершина мого життя. Я ніколи до того і ніколи після того не була такою щасливою. Що б не трапилося зі мною в подальшому, жодна подія не змогла б зруйнувати те, що він мені тоді дав.
— А що трапилося після того?
— Останній раз, коли я його бачила, — о пів на першу 16 липня. Два дні я не могла йому додзвонитися, тому й припхалася до нього в клініку без попередження. Він їв сандвіч, і у нього було ще майже двадцять хвилин до заняття в групі. Я запитала, чому він не відповідає на мої дзвінки, а він так просто сказав: «Це неправильно, і ми обоє це знаємо».
Вона зробила паузу і розридалася.
Вчасно він зрозумів, що це неправильно, подумав я.
— Можете продовжувати?
— Я запитала його: «А якщо уявити, що зателефоную тобі наступного року чи через років п’ять? Ти зустрівся б зі мною? Ми могли б прогулятися по Золотій Брамі?[5] Чи ти дозволив би обійняти тебе?» Метью не відповів на мої запитання, а взяв мене за руку, всадовив собі на коліна і міцно обіймав кілька хвилин.
Я телефонувала йому багато разів після того, залишала повідомлення на автовідповідачі. Спочатку він кілька разів передзвонив, але згодом я взагалі не могла додзвонитися до нього. Він припинив будь-яке спілкування або ж узагалі відключив телефон. Абсолютна тиша.
Тельма відвернулася і подивилась у вікно. Вона більше не підспівувала. Говорила вже неквапливо і більш вдумливо, але її голос звучав так гірко і жалюгідно… Та вона більше не плакала. Я подумав, що зараз вона була ближче до того, щоб закінчити це все чи щоб раціонально оцінити свою проблему, ніж до того, щоб заплакати.
— Я ніколи не могла зрозуміти чому — чому все скінчилося саме так. Під час нашої останньої розмови він сказав, що ми повинні повернутися до реального життя, а потім додав, що в нього інші стосунки. Я навіть не відреагувала на цю новину і просто подумала, що, говорячи про нові стосунки, Метью мав на увазі іншого пацієнта.
Тельма не була впевнена, з ким склалися нові стосунки: з чоловіком чи жінкою. Вона підозрювала, що Метью був геєм: він жив у районі, популярному серед гей-спільноти, і він був такий гарний, як бувають гарними тільки чоловіки-геї. Він носив акуратні вуса, у нього було хлоп’яче обличчя і тіло Меркурія. Це пояснення спало їй на думку лише через кілька років, коли вона показувала місто одному знайомому: вона обережно зайшла до гей-бару на Кастро-стрит і була вражена, побачивши п’ятнадцятьох Метью коло барної стійки — п’ятнадцять струнких, привабливих молодих чоловіків з доглянутими вусами.
Різкий розрив з Метью був приголомшливим, а не знати чому було просто нестерпно. Тельма думала про нього постійно, не минало й години, щоб вона не фантазувала про нього. Її повсякчас мучило запитання: чому це сталося? Чому він кинув її, чому вигнав її? Чому? Чому він не хоче її бачити чи просто поговорити по телефону?