— Немає в тебе душевного підходу до людей, — з докором сказав таксист. — Ти б краще провів мені з Сеньком очну ставку.
— Точно. Щоб ви в мене на очах виробили спільну позицію? Якось наступного разу, коли я перейду в адвокати.
До кабінету, постукавши, зашили конвоїри.
— Щасливої дороги, сказав Савостьянов насмішкувато. — Я розпорядився: в будь-який момент одержиш у чергового папір і олівець для щиросердого зізнання…
— Будь спок, — так само насмішкувато відповів таксист, і його повели, а Савостьянов став мені скаржитись на труднощі поточного моменту:
— Розумієш, Стасе, розвелися ці гниди, сам не знаю чому, а такого паскудного шахрая, як валютник, просто пошукати. Це ж ну просто тигролев якийсь!
— Тигролев? — не зрозумів я.
— Авжеж, дивовижна помісь, незвична нашому братові. Розумієш, злодії різні, грабіжники ваші — теж не квіточки, але ці паразити… Лоск, культура нібито, здоровенні, сволота, — вони тобі і в футбол грають, і боксом займаються, і по-англійськи патякають. Вони тобі всі моди знають і якою виделкою яку рибу їсти. І в політиці розбираються — вона, бач, на біржовий курс впливає. І тут, розумієш, цікавий момент настає. Оці «джорджі», — Савостьянов розклав на столі золоті монети із зображенням англійського короля Георга IV, — вони карбованців по сто купують. Через годину-дві вони їх збудуть уже по триста. Та ще долари. За півдня дві-три тисячі в кишені. Швидко, культурно, в «пристойному» товаристві добуті тисячі. Плюс спортивна фігура, вся в замші й на платформах. Плюс повага в будь-якому ресторані. І ось уже розвалився такий тигролев за столиком у Будинку журналістів, а я, уяви собі, стою біля входу, і вахтер мене за моїм посвідченням не впускає: у нас, каже, тільки члени спілки. Прориваюсь я, звісно, замовляю нарзан і спостерігаю, як офіціантка, повернувшись озаддям до решти відвідувачів, чудово обслуговує головного члена союзу — нашого тигролева. І він сидить собі й відчуває, Що немає за нього розумнішого й здібнішого. О-ох, паразити! — закінчив Савостьянов свій схвильований і, видно, давно наболілий виступ.
— Давай про мої справи погомонимо, — запропонував я.
— Значить, так, — Савостьянов відчинив свою чудову книжкову шафу й дістав з неї грубеньку теку. — Тут у мене копії різних документів по «Рибалці-спортсмену». Розвернулись вони років п'ять тому, і яким чином? Був там такий за завскладом Умар Рамазанов. Змовився він з начальником цеху виробничого комбінату і з бригадиром з цього ж цеху випускати лівий трикотаж. Кофтинки, тренувальні костюми та інший дефіцит. Надумали вони все це господарство збувати через шість крамниць. А виторг, само собою, ділили в заздалегідь встановленій пропорції…
— Мене все це цікавить у подробицях, Миколо Івановичу, — сказав я.
— У нас і подробиці не заіржавіють, — пообіцяв Савостьянов, погортавши теку, й розкрив її на розмальованій кольоровими олівцями схемі. — Ось, поглянь.
Схема була цікава й скидалася на більярдне поле з розсипаними по ньому після першого удару києм кулями — кружальцями, в кожному з яких значилося прізвище й посада одного з «компаньйонів». Я вдивлявся в неї, слухав детальні пояснення Савостьянова, і поступово схема починала оживати для мене, неначе електричні рухомі картини на стінах Центрального телеграфу під час святкової ілюмінації; повільно, але виразно починав я розуміти зв'язки в цій заплутаній справі, осягати хитрість внутрішньої механіки цієї машини злодійства і шахрайства.
У центрі перебувала головна «куля» — завскладом готової продукції Умар Рамазанов. Від нього розходилися різнокольорові стріли. Зелені стріли вели до тих, кому він платив гроші, червоні стріли адресувалися одержувачам готового товару; чорними Рамазанов був з'єднаний з тими, хто постачав його сировиною і товаром. Зустрічні стріли, яскраво-оранжеві, несли Умарові з кружальців-крамниць гроші. З надписів і пояснювального тексту внизу схеми випливала ще раз підтверджена «рибалками-спортсменами» непохитна формула капіталістичного виробництва «Товар — Гроші — Товар», а точніше сказати «Гроші — Товар — Гроші», тому що, як і різних капіталістів, клієнтів Савостьянова цікавив головним чином цей предмет.
Починалося з грошей. Рамазанов і Обоїмов, ніжний друг Пачкаліної, піднатужившись, зібрали грошенят і підкинули їх:
начальникові трикотажного цеху Лисоіваненку, щоб він погодився на надпланову й піде не враховану продукцію очолюваного ним цеху;
начальникові відділу постачання промкомбінату Ремезову, і той наказав комбінатському комірникові Хазанову відпускати трикотажному цеху сировину без зволікань, високої якості і якомога більше;