Над фортечними вежами перекочується бузковий холодний місяць, він трохи сплющений, ніби на нього вмостився своїм кам'яним озаддям Якоб Фуггер. Засвічуються в будинках неяскраві вогні, на фортечній стіні кричать караульні «Слухай!», і луна їхніх жерстяних голосів пом'якшується вітром і відстанню, долинаючи сюди «сумовитим голосом безсонного самотнього нічного птаха, і від цієї присмеркової імли, прозорого й скорботного світла сплющеного місяця, пахощів печені з-за нещільно причинених віконниць, дзенькоту пивних кухлів у трактирі, нечутного тріску бруньок, які лопаються на деревах, мені стає нестерпно сумно. Добрі громадяни славного Страсбурга наїдяться зараз смаженого м'яса, нап'ються запашного чорного пива й густого червоного вина й заляжуть під подвійні пуховики зі своїми білими м'якими дружинами, і буде їм тепло, ситно, і будуть вони там з жагою і нестямою стискати одне одного, мов циркові борці, і народяться в них маленькі страсбуржці, котрі знову їстимуть м'ясо, питимуть пиво, любитимуть одне одного, і в хворобах прикличуть мене знову, і в благоденстві знову ж проженуть.
Зараз нам треба буде з Азрієлем зібрати своє жалюгідне жебрацьке манаття — все воно влізе в два мішки — і тягнутися на поштове подвір'я, дожидаючи там диліжанса, а потім трястися по незнаних дорогах. Дано мені чомусь долю Агасфера, я тією рівницею, що по вистачає з його долі лише сущої дрібниці — вічності. Швидко спливе визначений мені строк, і, не лишивши ні дітей, ні дому, ні школи своєї, ні учнів, яким вручив би пізнане, накопичене й зібране, вилечу я в ту нескінченну пітьму, з якої появився в цей сяючий, радієвий світ.
Плин думок моїх невеселих перериває видовище прекрасного екіпажа, який стоїть біля наших дверей. Передчуття радісних звісток, добрих перемін солодко ворухнулось на серці, бо з житла війнуло пахощами справжньої баварської ковбаси з майонезом, тмином, перцем і прянощами. Я бачу, що в кубках піниться старе добре мааське вино, а за нашим кульгавим, кривим столом бенкетують славний Азрієль і незнайомий швидкоокий юнак у вбранні скромному, але й напевне дорогому. Вони кидаються мені назустріч:
— У нас гість…
— Маю честь і задоволення…
Але гість — недоріка, і Азрієль випереджає його звісткою: нас запрошує до себе в місто Базель просвітитель, книговидавець і купець Йоганн Фробен. А посланець, наш гість — помічник Фробена, його прикажчик, довірена особа, студент університету, майбутній лікар, майстер на всі руки, шанувальник мого медичного методу, прекрасний бурш на ім'я Йоганн Хербст, але звуть його всі Опорінус, і бенкетний стіл він накрив за кілька хвилин.
Голодний Азрієль веселий і благодушний, і Опорінус йому явно подобається, та й мені, по честі сказати, сподобався цей хлопець. Він каже, що без мене звідси не поїде.
— Ш-шановний Фробен т-тільки на вас і надіється. Я сказав йому, вирушаючи в д-дорогу, що великий П-па-рацельс п-прийде і зцілить його на радість д-добрим людям і на сором нашим нікчемним лікарям…
— На що хворий ваш добрий патрон?
— У нього жахливі болі в п-правій нозі, і лікарі на консиліумі вирішили відрізати її. А я раджу Фробенові не по-поспішати: н-нога йому ще з-знадобиться.
— Поспішати з цим не варто. А який діагноз поставили лікарі Фробену?
— За Галеном, у нього відбулося збурення фізису, і в нозі почалося бродіння гнильних соків.
— А чим лікували хворого до консиліуму?
— Компреси, ванни, дванадцять кровопускань з ноги, шістнадцять розслаблень шлунка…
— Поки ми приїдемо, вони можуть Фробена вбити…
— Ні, — хитає головою Опорінус. — Я прогнав цих лікарів. Я сказав, що коли вони всі гуртом не змогли вилікувати Фробена, то належить вислухати лікаря, якого вони всі зневажають, оскільки він пропонує зовсім інше знання. Може, в цьому знанні і є зцілення с-стражденного?..
Замість відповіді піднімаю кубок із світлим мааським, скріплюючи нашу дружбу, і ламаємо ми на вірність окраєць духмяного пшеничного хліба. І не встигла змінити нічна варта вечірню, як колеса нашого екіпажа прогриміли по фортечному мосту, і проліг на південь наш неблизький шлях.
— Ах, якби, шановний П-парацельс, п-пощастило врятувати ногу Фробенові, він заплатив би вам величезні гроші!
Азрієль невдоволено зауважує: