Еразм співчутливо дивиться на мене, і тоненькі губи його зміяться в усмішці:
— Козу не годують медом. А ти хочеш стадо це нерозумне частувати стравою, йому непотрібною.
— Але якби ти, великий мудрець, підтримав мене словом своїм поштивим, знайшлося б іще багато розумних людей, котрі послухали б тебе.
— Е-е, ні, друже мій! Після блукань багаторічних знайшов я притулок для спокійних роздумів, роботи й непорушної тиші, і ввергнути себе в хаос і звалище нових хвилювань — ні вже, дай спокій, будь ласка. Мені так мало часу лишилось: я ж на мрію про майбутнє загробне блаженство дивлюсь як на останнє і велике з безумств людини.
— Але ти такий славетний і знатний, Еразм, що тобі нікого й нічого боятись!
— Парацельс, я боюся не людей, але часу, який стрімко йде від нас. І. тобі я хочу нагадати історію Адама, все життя якого — застереження тим, хто не вміє цінувати свого часу: в годину першу було створено прах, у другу годину — образ, у третю — голем, у четверту — зв'язано його члени, у п'яту — розкрилися його отвори, у шосту — дано йому душу, в сьому — він звівся на ноги, у восьму — бог дав йому Єву, в дев'яту — його було введено в рай, в десяту — він одержав заповідь, в одинадцяту— він согрішив, а в дванадцяту — був вигнаний і пішов. Моя дванадцята година гряде, і мені немає змоги переконувати дурнів у твоїй слушності…
Він знову закриває очі і замовкає — чи то справді заснув, чи прикинувся.
Я довго дивлюся на Всевідаючого і думаю про те, що в жилах його повільно, нерівними поштовхами струмує слизиста, прохолодна кров мудрого раба…
Розділ 19
МОЛОДЕЦЬ, ПАНАФІДІН, ПІДКОРЮВАЧ ЖИТТЯ!.
І все-таки під шосту годину разом з Поздняковим я поїхав у клініку: перенести зустріч з Панафідіним було вже непристойно, хоча вона й втратила для мене будь-який сенс та інтерес. Біля прохідної я побачив червоні «Жигулі» Панафідіна і пішов до Хлєбникова, а Позднякова послав просто в лабораторію, домовившись, що скоро прийду.
Біля дверей Хлєбникова я почув гучні голоси, що долітали з кабінету. Металевий, штивний голос Панафідіна з присвистом розтинав тишу:
— Щодня в світі вмирають неписьменні Лейбніци і голодні Резерфорди! І тому треба працювати! Світ повинен працювати! А не базікати! Всі наші прекрасні розмови про духовність, про примат моральності — нісенітниця, дурниця, безглуздя!
— Але ліки від страху — це теж частина всесвітньої роботи, — швидко відповів Хлєбников.
— Так, якщо тільки відкинути вашу з Лижиним дурну маячню навколо цієї чисто хімічної проблеми. Лякливість людини визначається кількістю адреналіну, який викидається в кров, і мене цікавить голий хімізм цього процесу, а на решту мені начхати!..
— І на моральний бік питання теж начхати? — запитав наполегливо Хлєбников.
— Коли всі люди на землі будуть ситі, то моральні люди примусять аморальних поводитись правильно! А найголовніше — тільки тоді настане час, щоб розібратися, що морально, а що ні. Поки світ голодний і хворий, поняття ці вельми невизначені…
Я відчинив двері і ввійшов у кабінет, вони обернулись до мене на мить, одночасно кивнули й знову кинулись назустріч один одному, мов боксери в клінч.
— Ви, Панафідін, ніколи не замислювались над історією відкриття шахів?
— Вас хвилює безмежність життєвих ситуацій? — усміхнувся Панафідін.
— Ні, мене хвилює хитрість Сету й безпечність магараджі Шухендра. Коли магараджа пообіцяв винагородити мудрагеля, поклавши на кожну наступну клітинку подвоєну кількість зерен, він продемонстрував властиве людям небажання чи нездатність передбачати наслідки геометричної прогресії наших вчинків і устремлінь.
— А які прогресії ви вбачаєте в моїй поведінці? Чи в моїх устремліннях?
— Ви небезпечна людина, Панафідін. Вам не можна давати волі. Мені страшно подумати, як ви могли б розпорядитися метапроптизолом, якби стали його монопольним господарем. Для вас людина — дослідна лабораторія для дослідження хімізму реакцій, які в ній відбуваються…
Панафідін у нестямі зірвався з крісла:
— Слухайте, Хлєбников, я завжди вважав вас сентиментальним йолопом. Але й гадки не мав, що ви з роками просунетесь у цьому так далеко… Дружба з Лижиним погано вам прислужилася. Він божевільний, але талановитий, а ви дуже нормальна посередність, і взаємне спілкування не збагатило вас, а довело обох до нуля. Ви носитесь як дурні з писаною торбою зі своїми прекраснодушними ідеями знищення болю і страху, і вам обом у житті не зрозуміти, що я не магараджа, я — Сету, тому що на відміну від вас розумію закон — головний закон наукового прогресу!