— Це і є метапроптизол? — спитав я.
— Так, — кивнув Лижин і гірко засміявся. — Ліки проти страху.
Ми довго мовчали, потім я сказав:
— Володимире Костянтиновичу, мені треба скласти протокол про тимчасове вилучення у вас цього препарату. Адже ним мало не вбили людину…
— Ви не маєте права, — якось невпевнено, слабо відповів Лижин. — А втім, робіть що хочете і йдіть під три чорти, ви мені страшенно набридли! Стомився я, жахливо стомився, стомився я від вас усіх…
— Не сердьтесь. І не хвилюйтесь. Мені потрібен препарат для експертизи, за кілька днів його вам повернуть…
— Дайте ви всі мені спокій! Не потрібен він мені більше! Я вам — усім вам — віддав його назавжди! У лабораторному журналі все написано! Через рік його можна буде зробити хоч тонну! А я хочу відпочити! Я стомився, ви розумієте людську мову? Стомився, спати хочу! Ідіть, дайте мені спокій!..
… Вирує Європа, яку розшарпують сумніви, суперечки і війни, теологічні аргументи підкріплюються списами ландскнехтів і канчуками стражників, яскравіше від усіх соборних свічок палають багаття з єретиками, і божа благодать перетворилась на канат, який намагаються перетягти одна в одної дві ворогуючі церкви. Імена папи Юлія і Мартіна Лютера були у всіх на вустах. І я розмовляю про них з новим другом своїм і учнем Азрієлем, неспішно прямуючи в Страсбург. Азрієль нетямиться від обурення.
— Хіба може людина — хоч би й пана римський — свавільно замикати небо перед одним і відчиняти його іншому?..
— Мій друг, чудовий поет і славетний рицар Ульріх фон Гуттен сказав мені якось, що продаж індульгенцій занапастить римську церкву, бо захланність попів більша за покірливість і невігластво людей, котрі вірять, що за гроші можна купити відпущення гріхів…
— Багато віків триває це блюзнірство, — хитає рудою головою Азрієль. — Скарбниця Священної Римської імперії одержує третину від усіх доходів симоніаків… Одна надія — на реформаторів. Можливо, вони повалять римську блудницю?
Я промовчав. Азрієль гостро глянув на мене:
— Вчителю, ви шануєте Лютера?
— Ні, хлопче. Лютерова мудрість більша за його милосердя, і це лякає мене. Звичайно, мені подобається його боротьба проти папи — цього нового Люцифера на землі, але я слухав Лютера у Віттенберзі і всім серцем відчув, що за свою віру він на вогнище не зійде. А моравський піп Ян Гус зійшов — і такі люди мені більше до душі. Розумієш, друже, є на світі таке, за що й смерть треба прийняти, інакше нема сенсу братися за це.
— Але ви й не проти реформації? — допитується Азрієль.
— Ні, звичайно, — сміюся я. — Просто мені здається, що обачливість — найкращий спосіб вічної бездіяльності.».
Азрієль мовчить, гірко зітхає.
— Вчителю, ви сієте в моїй душі розбрат сумніву й гіркоту безвір'я. Відринутий від своєї віри, я хочу знайти майбутнє блаженство в лоні християнства.
— Друже, наша з тобою релігія — милосердя, святі книги наші — медичні канони з мудрістю зібраного на землі досвіду, відправи наші ми проводимо б я одра немічних і спокуту свою знайдемо в радості зцілених нами від тяжких недуг…
Розділ 11
ОСЛІПЛИЙ ПОВОДИР
Пробудження перервало політ, і земля стала наближатися стрімко, чітко затемніли на блискучому снігу накраяні лижами борозни, і від того, що безплотне тіло, яке мить тому ще вільно ширяло, раптом набуло ваги, раниму, не захищену від висоти й болю масу, мені стало страшно. Але приземлився я легко, лижі швидко мчали мене по схилу. Приглушений посвист снігу під полозками ставав дедалі голосніший, перетворюючись на уривчастий тріск, несамовитий, громохкий, і я прокинувся остаточно.
Сміттєзбиральна машина громадила у дворі на свою плоску спину помийні баки — старий двигун її від натуги ревів із завиваннями.
А кілька секунд тому ще була тиша, прозора голубінь снігу і розмитий обрій, до якого я лотів на гірських лижах, і політ цей був легкий, безконечний у часі, ніби я летів не на лижах, а на планері, і це анітрохи мене не дивувало — що я не падаю, а вільно, з найменшої своєї примхи можу піднятися ще вище й відсунути ще далі виднокрай, неясно окреслений зеленими торочками лісу, просвічений незвичайно м'яким синюватим сонцем. І в цьому польоті було блаженство, цілковита воля, повна відсутність страху, поки не з'явився у сні лисий сивуватий дід з обвислим, як у шуліки, носом і не сказав невиразним голосом Панафідіна: