Шкандибиха. Яке коріння - таке й насіння! Як мати - така й дочка!
Кнуриха (до чоловіка). Остапе! Ходімо додому.
Кнур. Підожди.
Лимериха. Так, свашечко, так, голубочко! Яке коріння - таке й насіння… Хіба ми знаємо у тій наливці толк, коли вона наливається, коли сточується? Нам - аби випити.
Шкандибиха. Отак і добре! Отакому і дочку учи. Коли недбаля, то хай учиться ще пити.
Наталя. Що - пити? Ми не забаримося і людьми торгувати… Всьому свекруха научить.
Шкандибиха. Ти збожеволіла чи залила очі? Що це ти плещеш?
Наталя. Оладочки з правдочки!
Шкандибиха. Дивіться, коли не збожеволіла! От очевидячки збожеволіла! Цу-цу, дурочка; цу-цу, навіжена! Гар-гар!
Наталя. Та не вкусиш!
Лимериха (смика Наталю за рукав). Наталко!
Шкандибиха. Сучко! Чого се ти сучишся? Що се за знак? Хто тебе так розпустив та розпонадив? Бісова мати?.. Чоловіка, кажеш, випхнула з хати, а сама напилася, що й лик не в’яжеш!.. З своїм чортовим родом зібралася та й зіпаєш?.. Вон, п’яниці, з моєї хати! Хто вас просив? Хто вас сюди навів?
Кнур. Отуди к лихій годині! Отак тепер багачі гостей шанують! (Устає).
Наталя. Не по коневі - то по оглоблях!
Шкандибиха.А що ж, це ви в шинок прийшли, що розпустили свої гуки та співи? Моя хата зроду-віку такого не бачила!
Кнур (узявши шапку). Та вона зроду-віку у себе і доброї людини не бачила. Ходімо, жінко, ходімо, дочко… Прощай, Наталко.
Кнуриха і Маруся. Прощай, Наталю.
Кнур. Не подумай, що ми на тебе гніваємося.
Виходять Кнур, Кнуриха і Маруся.
ВИХІД VIII
Шкандибиха. Туди вам і дорога, п’яниці непросипні! Плювати я хотіла на ваш гнів.
Лимериха. Так отаке, дочко, твоє життя замужем? Отака твоя доля?
Наталя. Еге, мамо, порадійте… Моя доля щасна: чоловік без толку, а свекруха - з вовчим зубом! (Усміхається).
Шкандибиха. А ти, стара відьмо, чого зосталася? Дочку змалку розпонадила та й тепер ще на все лихе навчаєш!
Лимериха. Так, свашечко, так… Поти не ’ддавала - то була люба і мила, а як віддала - то й розпонадила і на лихе навчаю!
Шкандибиха. Який тебе біс прохав віддавати? Носилася б з нею, як з писанкою… Може б, знайшовся який москаль, щоб на шию повісити.
Лимериха. Гріх тобі, свахо, та сором таке плескати! Не набивалася я на вас з своєю дочкою і не вішалася… А коли правду хоч знати, - то твій Карпо сам за нею трохи не повісився… І коли б я знала таку лиху та нещасну годину, - що б там не було, а не віддала своєї дочки.
Наталя. Не журіться, мамо, не вбивайтеся… Коли ваша дочка не знала, як вішатися на шию другим, то свекруха всьому научить!
Шкандибиха. То се я навчу? Чому ж я тебе навчу, сучко? Чому?
Наталя. Вішатися на шию другим.
Шкандибиха. Кому?!
Наталя. Та хоч і москалям! (Усміхається.)
Шкандибиха. Так я москалям вішаюся? я?.. Я тебе задавлю, триклята! Брехухо!.. сучко! (Кидається на неї).
Наталя (наставляючи руку, грізно дивиться). Побійтесь, мамо, лихої години!.. Не лізьте! Буде вам і того, що ви вже наробили. Ви ж мене з своїм дурноверхим Карпом зовсім обійшли, он як окрутили!.. Ви думаєте, я нічого не знаю? Все знаю, все!.. Як ви і Василя в пікінери писали, як ви його і з містечка виживали… Нащо ви те робили? Щоб наглузуватися надо мною, наглумитися над моєю головою?.. Глузуйте ж! глуміться!.. Тепер ось він незабаром вернеться… Біжіть, кричіть, що ваша невістка його любить, як і любила; що радніша у полюбовниці до його йти, ніж у сій живій труні мучитися-скніти!
Лимериха. Дочко, голубко! Прошу тебе: змовчи.
Шкандибиха (кидається на Наталю; та пхає її, Шкандибиха пaдa). Карпе! Карпе!.. Ох, лихо! ох-ох!.. Так отака в тебе жінка? Отаку ти вибрав мені невістку?.. Карпе, розтриклятий сину!
ВИХІД IX
Карпо (убігаючи). Я осьде, мамо… Чого вам?
Шкандибиха. Била ж мене твоя жінка, била-нівечила; руки викручувала, ноги вивірчувала! Ох-ох! умираю… Чому ж ти не кинешся на неї, скурвий сину! Чому не задавиш її… не розтрощиш кісток?.. Проклятий!
Карпо (топцюється, ламає руки). Мамо!., мамо!..
Наталя (регоче). Ха-ха-ха! Мамо, мамо! Дивіться-бо, дивіться… Ха-ха-ха!
Шкандибиха. Бий! Бий її, сучку, а то я умру!
Карпо. Як же мені її бити?.. Мені страшно її бити.
Шкандибиха. Ти любиш її?.. Кого ти любиш? Чорта! біса! ірода! Обпоїла, дурня, кошачим мозком та й регоче.
Наталя. Ха-ха-ха!.. Відьма сповідається у гріхах перед іродом… Ха-ха-ха!
Шкандибиха. Як вона тебе любить? як вона тебе шанує? Ти знаєш, як жінка повинна свого чоловіка любити, - ноги йому помити і ту юшечку випити!
Наталя. Відьма закохалася в ірода і плеще йому, як то кохає… Ха-ха-ха!
Шкандибиха. Чого вона сміється? Чого вона регоче? Заткни їй бісову вершу! У мене кров стигне і серце холоне від її реготу… Заткни, а то я тебе задавлю, задушу! (Скрегоче зубами).
Наталя. Ага, ага! Страшно стало відьмі гіркого реготу божевільної душі!.. Хто ж її збожеволив?
Лимериха. Наталко, голубко! Прошу тебе, молю тебе: уйми ти своє серце.
Наталя. Гетьте! не лізьте!.. Вона з мене кров ссала, мої жили мотала, розум задурила-звихнула!.. Дайте ж мені хоч упосліднє наглузуватися, востаннє нареготатися над її затіями!
Шкандибиха. Ох-ох!.. умираю.
Лимериха. Я тебе покину, моя дитино! Я тебе проклену, коли не змовчиш, зречуся тебе навіки!
Наталя. Нічого мене, мамо, зрікатися, коли я й так не ваша; нічого й проклинати, коли я давно вже проклята… Немає у мене кісточки, нема тії жилочки, щоб не прокляла їх свекруха!.. Ідіть собі, мамо, і я за вами. (Ідуть обидві).
Шкандибиха (репетує). Не-е пу-у-скай! Не пу-у-ускай її!.. Дай мені сюди її, у руки мої подай… Я їй пальці загороджу у горло… Не пу-ускай!
Карпо (метається). Мамо!.. Наталю! Куди ти, моє серденько?
Наталя (гостро). Краще мені повіситися, ніж з отакими, як ви, чортами жити! (Призро глянувши на його, виходе; за нею Лимериха).
ВИХІД X
Шкандибиха (схопившись). Нащо ти пустив її? Нащо пустив? Пу-устив нащо. (Кидається на його).
Карпо (плаче). Мамо… Хіба я пускав; вона сама пішла… Я боюся її… Ви бачите, яка вона страшна - рішуча.
Шкандибиха. Геть! Вон з моєї хати! Ти не син мій, я не твоя мати! Шкандибиха ніколи не зроде такої дитини! (Плаче, схилившись на стіл). Муже мій, затуло моя! Нащо ж ти покинув мене безталанною удовою, гіркою сиротою!.. Чужа дитина насміялася над матір’ю, а своя й не заступилася… Устань же, твоя тінь святая, побий його, скарай його, клятого, щоб не сміявся з своєї нещасної матері!
Карпо (плаче). О, боже! боже!
Шкандибиха. Чого ти ревеш, бугаю? Біжи за нею скоріше!.. Біжи та заверни назад, а то, навісна, повіситься!
Карпо (злякано). Хто? Наталя? Наталя повіситься? (Бігає по хаті, не знаючи, що робити).