Його обличчя світилося розумом та почуттям, і завдяки цьому він справляв враження дуже цікавого співрозмовника, з яким залюбки перекидалися словом-другим навіть незнайомі люди.
Сірінґ, там само.
Неважко зрозуміти, яке глибоке коріння пустила за одинадцять років любов до цієї обдарованої такими непересічними якостями дитини у серцях тих, хто знав її найкраще.
Ґерлі, там само.
Сонячне дитя, лагідне і щире, з навстіж відкритою перед чарами цього світу душею.
Керол Драйзер, «Вони знали хлопців Лінкольна» (з уст Саймона Вебера).
Приємний, милий хлопчак, круглощокий та блідолиций, з довгою гривкою, яка часто спадала йому на очі; коли він був чимось зворушений чи соромився, то починав мимоволі швидко заплющувати й розплющувати очі і тоді знай моргав, моргав, моргав.
Опал Страґнер, «Президентові маленькі чоловіки».
Зіткнувшись з якоюсь навіть дрібною несправедливістю, він аж змінювався і темнів на обличчі, а на очі йому набігали сльози — так, ніби у цьому конкретному нещасному випадку він убачав прояв несправедливості вищого порядку. Якось товариш по іграх приніс затиснутого між двома паличками мертвого дрозда, у якого щойно поцілив каменем. Віллі різко вишпетив хлопця, забрав у нього пташину і пішов її поховати, а решту того дня був зовсім маломовний і сумний.
Саймон Айвернесс, «Утрачений ангел Лінкольна».
Основною його рисою була, схоже, безстрашна і м’яка щирість; усе навколо він сприймав у всьому властивому нашому світові розмаїтті і проти цього не перечив, сам же залишався цілковито непорушним у своїй підкресленій прямодушності. Я піймав себе на тому, що мимохіть невпинно його вивчаю, ніби одну з тих милих загадок дитинства, якими не так уже й часто благословляють наш світ.
Вілліс, там само.
У приватній розмові після служби доктор Ґерлі розповів, що незадовго до смерті Віллі просив його взяти зі скарбнички на письмовому столі його заощадження, шість доларів, і передати їх місіонерському товариству.
Кунгардт і Кунгардт, там само.
Попри всю пишноту, яка оточувала цього хлопчака у новій оселі, йому вистачало відваги і внутрішньої краси, щоб залишатися собою — і лише собою. Польова квітка, яку пересадили з прерій до оранжереї, він до самої смерті тримався набутих у тих преріях звичок, незмінно чистих і простих.
Вілліс, там само.
Згодом, через багато місяців, перебираючи на прохання місіс Лінкольн старий одяг, у кишені якогось плаща я знайшла маленьку підбиту ватою рукавичку. На мене накотилося тієї миті чимало спогадів, і з очей потекли сльози. Того хлопчика і його миле поводження я пам’ятатиму завжди.
Гіл’ярд, там само (з уст Софі Ленокс, покоївки).
Він не був бездоганний; ми ж говоримо, не забувайте, про хлопчака. Бував геть нестримний, капризний, надто збуджений. Одне слово, хлопець. Але — і на цьому варто наголосити — то був добрий хлопець.
Гіл’ярд, там само (з уст Д. Страмфорта, дворецького).
ХІХ
Біля полудня президент, місіс Лінкольн і Роберт зійшли вниз до померлого, щоб наостанок спільно виявити свою любов до нього. Вони висловили бажання, щоб останні сумні хвилини разом із їхнім покійним дитям і братом у цьому домі минули без сторонніх. Тривало це десь пів години. Доки вони перебували у тій кімнаті, здійнявся буревій — один з найсильніших, що налітали на місто за багато років. Лив дощ, віяв вітер, і здавалося, що страшна буря надворі лютує майже суголосно з бурею гірких почуттів у домі.
Бенджамін Браун Френч, «Свідок молодої республіки: щоденник одного янкі (1828–1870)», за ред. Д. Б. Коула та Дж. Дж. МакДонау.
У ті пів години, коли біля померлого хлопчика зібралася за зачиненими дверима сім’я, захмарене небо надворі прорізали блискавиці, від подібних на гарматний вогонь перекотів грому аж дзеленчав череп’яний посуд, а з північного заходу налетів потужний буревій.
Епстейн, там само.
Просторими коридорами ширилися того вечора звуки, що свідчили про глибоку скорботу, і не всі вони долинали з кімнати, де лежала без пам’яті місіс Лінкольн; чути було і приглушені стогони президента.
Елліот Стернлет, «Мої десять років у Білому домі».
Минуло півтора століття, а проте ще й досі, пробуючи уявити в усіх подробицях ту жахливу сцену, почуваємось якось ніяково: сум’яття, обурена недовіра, нестямні згорьовані крики.