Потому пішли діти.
Так, діти. Троє чудових дівчат.
У тих дівчатах я знайшла свій Рим, свій Париж, свій Константинополь.
Його вони взагалі не цікавлять, от хіба що похизуватися ними на людях він таки полюбляє. Одну знай картає за якусь дрібну провину, іншу ганьбить за те, що наважилася боязко висловити свою думку, всім трьом гучно читає лекції про якісь цілком очевидні речі («Бачите, дівчата, місяць висить он там угорі, серед зірок»), і то таким тоном, ніби сам допіру це з’ясував, а потім роззирається навколо, щоб побачити, яке враження справляє на перехожих його мужність.
джейн елліс
Зволите закінчувати?
Люди чекають.
місіс ебіґейл бласс
Невже він про них потурбується?
Доки мене не буде?
Кетрін скоро до школи. Хто подбає про те, щоб вона вдягалася належним чином? Мерібет має проблеми з ногою, вона сором’язлива і часто приходить додому в сльозах. Кому вона поплачеться? Еліс хвилюється, бо надіслала вірш. Не надто вдалий, якщо відверто. Я планую дати їй почитати Шекспіра, потім — Данте, а тоді ми попрацюємо над якимсь віршем разом.
Нині, під час цієї перерви, вони мені якісь особливо дорогі. На щастя, це лише дрібна, цілком безпечна операція. Рідкісна, як по правді, нагода ненадовго зупинитися і переглянути своє…
джейн елліс
Навколо місіс Елліс — розкішної, величавої жінки — постійно плавало у повітрі три драглисті кулі, кожна з подобизною котроїсь із її доньок. Часом ці кулі виростали просто велетенські і напосідали на неї, витискали з неї кров та інші рідини, вона ж лише корчилася під їхньою страшною вагою, проте не видавала ні звуку, адже це розцінили б як вияв невдоволення; іноді кулі, навпаки, від неї відлітали, і вона дуже цим мучилася, і бігала навколо, їх шукаючи, а коли знаходила, то аж плакала від полегшення, вони ж тим часом знову заходилися на неї насідати. Та найгірша мука чигала на місіс Елліс тоді, коли одна з тих куль, завбільшки така самісінька, як у житті, зупинялася у неї перед очима і ставала зовсім прозора, тож можна було розрізнити всередині найдрібніші деталі доньчиного одягу, побачити вираз обличчя, відчути настрій тощо, а дівчина тут-таки починала виливати душу, розповідаючи про труднощі, з якими останнім часом зіткнулася (особливо з огляду на раптову відсутність матері). Виявляючи свою безмежну любов, місіс Елліс одразу ж відгукувалася, виносила вельми проникливі судження і співчутливим тоном пояснювала, як стурбованій дитині найкраще повестися у ситуації, що склалася. Тільки-от, на лихо (у тім-то й була мука), та дитина матері не бачила й не чула і просто на очах у місіс Елліс аж руки заламувала від дедалі глибшого розпачу, а бідолашна жінка вже тільки кидалася то туди, то сюди, намагалася втекти від кулі, що переслідувала її з якоюсь садистською, інакше й не скажеш, кмітливістю, передбачаючи кожен рух і повсякчас опиняючись просто у неї перед очима, заплющити ж їх, наскільки я розумію, вона тоді була неспроможна.