Запас тих капелюхів у них був, схоже, абсолютно невичерпний.
роджер бевінс ііі
Котелок, трикутний капелюх з блискітками по краях, чотири гарні шотландські шапки з перами — усе це швидко звалилося одне по одному з неба, а тоді звідти з’явилися і самі Холостяки: легко спустилися на дах білої кам’яниці, кожен галантним жестом торкнувшись пальцями до свого капелюха чи шапки.
З вашого дозволу, мовив містер Ліпперт. Шукаємо місце для Спочинку.
Ці польоти такі втомливі, поскаржився містер Кейн.
Хоч узагалі літати нам дуже навіть до вподоби, сказав містер Фуллер.
Святі угодники! вигукнув, побачивши хлопця, містер Кейн.
Вигляд у нього якийсь не дуже жвавий, зауважив містер Фуллер.
Я трохи хворів, озвався, прокинувшись, хлопець.
Воно й видно, кивнув містер Кейн.
Щось у вас тут так тхне… затиснув собі пальцями носа містер Фуллер.
Приходив мій тато й обіцяв прийти ще, повідомив хлопець. Я намагаюся протриматися.
Що ж, успіху тобі в цьому починанні, підняв брову містер Ліпперт.
Дітваку, ти ліпше на ногу вважай, застеріг містер Кейн.
Гості відволікли нашу увагу, і ми втратили пильність: хлопцева ліва нога була вже примоцована до даху кількома міцними новими пагонами, кожен із зап’ястя завтовшки.
О, Боже, вихопилося у хлопця, і він почервонів.
Щоб його вивільнити, довелося таки докласти зусиль; десь так само треба було б попріти, щоби з корінням висмикнути з землі ожиновий кущ. Йому ця процедура жодного задоволення не принесла, та він витерпів усе з гідною справжнього вояка стійкістю, яку аж дивно було спостерігати у такої зовсім іще юної особи, і лиш стоїчно покректував при кожному нашому посмику, а потім, знесилений, знову повернувся до стану байдужої апатії.
Той його тато… поспитав упівголоса містер Фуллер, то такий цибатий чолов’яга?
З таким дещо печальним обличчям? додав містер Ліпперт.
Високий такий, трохи ніби потріпаний? уточнив містер Кейн.
Так, відповів я.
Щойно його проминули, повідомив містер Фуллер.
Перепрошую? не повірив я.
Щойно його проминули, підтвердив містер Кейн.
Тут, у нас? недовірливо спитав містер Воллмен. Як, він ще тут?
Он там, біля Беллінґвезера, того, який Чоловік, Батько, Корабельний майстер, сказав містер Ліпперт.
Сидить такий тихий-претихий, докинув містер Фуллер.
Щойно його проминули, повторив містер Кейн.
преподобний еверлі томас
Ну, до скорого, попрощався містер Фуллер.
Ви вже нам вибачте, мовив містер Ліпперт. Надходить та нічна година, коли ми повинні притьмом облетіти довкола всіх наших теренів, ширяючи буквально за лічені дюйми від Жах-огорожі, щоб подивитися, хто з нас зуміє підлетіти до неї найближче, хоч від цього сусідства й нудота до горла підступає.
ганс воллмен
І вони відлетіли, досконалим мажорним тризвуком імітуючи гучне пердіння та, ніби на прощання, сипнувши вниз дощем святкових головних уборів: тут були і циліндри з розширеним верхом, і турецькі домашні шапочки, і кепі різних кольорів, і прибраний квітами бриль, який падав повільніше, ніж усе решта, — чудова річ, що наводила на думку про літо.
роджер бевінс ііі
Від цього одкровення нам просто відібрало мову.
ганс воллмен
Те, що той добродій сюди прийшов, було дивно вже само по собі; ну, а те, що він барився тут досі, було ще дивніше.
преподобний еверлі томас
Хоча цілковито довіряти Холостякам я б не став.
ганс воллмен
Нудьга вселяла в них жах, і вони були схильні до всіляких витівок.
роджер бевінс ііі
Якось переконали місіс Тессенбаум, буцім вона розгулює у самій білизні.
ганс воллмен
І та кілька років не наважувалася вийти з-за дерева.
роджер бевінс ііі
А ще часом ховали від місіс Бласс її частинки дохлих пташок, патички, камінці та грудки землі.
преподобний еверлі томас
Як наслідок, вона несамовито носилася по всіх наших теренах, а вони знай літали над нею і морочили голову, спонукаючи стрибати через обламані гілляки і переходити вбрід вузенькі струмки, які їй, сердешній, видавалися справжніми бурхливими потоками.
роджер бевінс ііі
Хай там що твердили Холостяки, їхні слова треба було, що називається, пробувати на зуб.
ганс воллмен
Та все ж вони нас зацікавили.
роджер бевінс ііі