А тоді з-під панцира почувся добре знаний і все одно неймовірно моторошний вогнезвук, пов’язаний із явищем спалаху світлоречовини.
ганс воллмен
Преподобний пішов.
роджер бевінс ііі
Внаслідок його відходу під панцирем утворилося багато вільного місця…
ганс воллмен
Містер Воллмен зі страшною силою ударив його ногою і ввігнув усередину.
роджер бевінс ііі
Не тямлячи себе від люті, ми накинулися на нього, заходилися гамселити кулаками і рвати нігтями; я відчував на собі косі погляди демонічних істот, які зиркали на нас зсередини, вражені нашою несамовитістю та суто людською схильністю до натхнених ненавистю вчинків, яка раптом у нас ожила. Ось містер Бевінс зумів уже засунути одну руку по лікоть усередину.
Зі свого боку мені пощастило проткнути панцир довгим дрючком, а тоді я щосили наліг на той дрючок колінами, і панцир розколовся, і містер Бевінс заліз досередини вже обіруч. Там він за щось ухопився, аж крекчучи від натуги потягнув — і ось наш хлопчак випорснув назовні, ніби новонароджене лоша (такий самий мокрий та розтріпаний), ми ж на якусь секунду ясно побачили у розтрощеному панцирі відбиток обличчя преподобного, і мене неабияк утішило те, що в ті останні миттєвості поряд із нами воно не набуло знову виразу, який ми так давно і звично вже з ним пов’язували (страшенно переляканого, з високо піднятими бровами й ідеально круглим від жаху ротом), а виражало радше непевну надію — так, наче до того незнаного місця він вирушав задоволений бодай тим, що тут зробив усе, що міг.
ганс воллмен
Містер Воллмен ухопив хлопця і шугнув геть.
Демонічні істоти, перетікаючи з решток панцира у землю, кинулися навздогін.
Й уже невдовзі заплели йому ноги. Він упав на коліна, а переслідувачі, знову перетворившись на гнучкі пагони, стрімко полізли догори його ногами та тулубом і ось-ось мали добратися й до рук.
Тут наспів я, перехопив хлопця і щодуху побіг далі.
Та не минуло й кількох секунд, як вони перейняли і мене.
роджер бевінс ііі
Тим часом я зірвався на ноги, метнувся до містера Бевінса, вихопив хлопця та рвонув до каплиці і буквально за мить до того, як мене мали вже наздогнати, зумів-таки останнім ривком просто впасти всередину крізь обернену на північ бічну стіну.
О, це місце я знаю, пробурмотів хлопець.
Сподіваюсь, відповів я. Усі ми його знаємо.
Багато кому з нас каплиця послужила у свій час такими собі воротами: тут закінчувалася наша мандрівка тією попередньою місциною, тут нас востаннє сприймали серйозно.
ганс воллмен
Земля навколо каплиці раптом зворохобилася.
Що, навіть тут? спитав я. Біля цього святого місця?
Святого, не святого — нам до цього діла нема, сказав британець.
У нас робота, докинув вермонтець.
Ми змушені, нагадала жінка.
Ну, давайте його сюди, знов озвався британець.
Ви лише марно тягнете час, мовив вермонтець.
А ми набираємо на силі, додав британець.
Скоро до вас таки дістанемося, пригрозила жінка.
І тоді не минути вам помсти, попередив вермонтець.
Давайте його сюди! гиркнув шепелявий.
роджер бевінс ііі
Не встиг містер Бевінс ступити крізь стіну досередини, як із темряви, що вповивала передню частину каплиці, донісся раптом чіткий звук: там прокашлявся якийсь чоловік. Ми були не самі.
На одному зі стільців у передньому ряді (очевидно, там, де й під час відправи напередодні) сидів містер Лінкольн.
ганс воллмен
LXXXIII
Томе коли ми підійшли вже до брами президент побачивши каплицю сказав що мабуть піде і посидить трохи там у тиші якщо я не проти й зізнався що почувається так наче його син ще й досі тут біля нього і не здатний того відчуття позбутися але може кілька хвилин спокою у тому призначеному для молитви місці допоможуть.
Я запропонував йому ліхтар але він відмовився сказав що у цьому нема потреби бо він добре бачить у темряві завжди так бачив а тоді подався туди через ту саму галявину де ще вчора стояли з відкритими парасольками під дощем сотні людей у чорному і слухали сумні звуки органа що долинали зсередини а я повернувся до сторожки де й пишу ці рядки тим часом надворі його бідолашний дрібний коник уже нетерпляче цокає копитом по бруківці так наче відчуває що господар близько і має ще станцювати на прощання перед довгою дорогою додому.
А президент далі у каплиці.
Мандерс, там само.