LXXXIV
Хоч вітражі у вікнах трохи приглушували місячне світло, та все ж у каплицю його проникало цілком достатньо.
ганс воллмен
Надаючи всьому всередині голубуватого відтінку.
роджер бевінс ііі
Після вчорашньої відправи майже всі стільці прибрали; залишилося тільки перших кілька рядів, та й ті стояли дещо безладно.
ганс воллмен
Містер Лінкольн сидів обличчям до вівтаря; ноги він витягнув перед собою, руки склав на колінах, голову звісив на груди.
На якусь мить мені здалося навіть, що він спить.
Та тут, ніби відчувши, що вже не сам, він випростався й озирнувся навколо.
роджер бевінс ііі
Тим часом цікаві до всього мешканці наших теренів ринули у каплицю, наче вода крізь прорвану греблю.
Ну, заходь, мовив я до хлопця.
ганс воллмен
Той двічі кліпнув.
І ввійшов.
роджер бевінс ііі
Просто всівся собі у тата на колінах.
ганс воллмен
Як, напевно, не раз робив у тій попередній місцині.
роджер бевінс ііі
Сидячи так один у одному, вони займали тепер один і той самий фізичний простір; дитина була тут просто зменшеною копією чоловіка.
ганс воллмен
LXXXV
(Тату я тут
Що мені робити
Якщо ти скажеш іти я піду
Якщо скажеш залишитися залишуся
Чекаю, що ти мені порадиш ваше слово, сер)
Я прислухався, щоб почути татову відповідь
Місяць світив дедалі ясніше Усе навколо стало ще голу бішим в голові у тата було пусто пустопустопусто
І тут
Не можу повірити, що все це справді
Він почав згадувати Переглядати Деякі речі Пов’язані зі мною І з моєю хворобою
Як звали ту жінку, чию доньку вдарила блискавка… На луці у Понса. Якраз перед тим вони обидві йшли тією стороною і розмовляли про персики. Про різні сорти персиків. Кому які до вподоби. Потім ночами її знаходили на тій луці, вона блукала там і бурмотіла щось про персики, шукала в тій розмові ланку, за допомогою якої могла б стрибнути через прогалину в часі і повернутися назад, відштовхнути дівчинку й узяти на себе той фатальний удар. Бо ніяк не могла прийняти те, що трапилося, і знай прокручувала все це в голові, знов і знов.
Тепер я її розумію.
Того дня пополудні він приніс додому на таці п’ять камінців. Щоб спробувати знайти потім їхні наукові назви. Таця з камінцями так і стоїть. На підвіконні у коридорі біля його кімнати. (Навряд чи я зможу коли-небудь їх звідти забрати.)
Уже сутеніло, коли я побачив, що він сидить на сходах з тією тацею на колінах.
Щось мені нині не дуже добре, поскаржився він.
Я приклав руку йому до чола.
Воно горіло.
віллі лінкольн
LXXXVI
Гарячка, яку спершу приписали застуді, перейшла у тиф.
Ліч, там само.
Тиф розвивається упродовж кількох тижнів, повільно й жорстоко, порушуючи у жертви травлення, викликаючи прорив кишок, кровотечу та запалення очеревини.
Епстейн, там само.
Симптоми хвороби зовсім його знесилювали: тут була і сильна гарячка, і діарея, і болісні спазми, і внутрішня кровотеча, і блювота, і глибоке виснаження, і марення.
Ґудвін, там само.
Знеболювальне може трохи погамувати нестерпний біль у животі; марення може перенести дитину у затишну гавань солодких мрій, а може й запроторити її до лабіринту страхітливих нічних жахіть.
Епстейн, там само.
Думки хворого блукали хтозна-де, і високого чоловіка, який схилявся над ним з любов’ю та тривогою в очах, він не впізнавав.
Кунгардт і Кунгардт, там само.
Відпрацювавши день на благо країни, президент повертався до кімнати хворого і знай міряв її кроками; від болісних стогонів бідолашного хлопчика він аж хапався за голову.
Флеґґ, там само.
З його уст без упину злітали ті «добрі, скромні слова, які однієї крові з великими і святими діяннями».
Гаролд Гольцер, «Лінкольн, яким я його знав» (з уст Елізабет Тодд Ґрімслі).
Лінкольн був людиною вельми добросердою і навдивовижу лагідно ставився до кожного, кого спіткало лихо, байдуже, людина то була, тварина чи пташина.
Гольцер, там само (з уст Джошуа Фрая Спіда).
Він мав дуже добре серце, надзвичайно ніжне і чуйне, та відзначався неабиякою людяністю.