Рут, там само.
Віллі вдягнули у звичайне вбрання, яке він носив на щодень. То були штани, куртка, білі панчохи, відкриті туфлі. Комір білої сорочки виклали поверх куртки, манжети закотили на рукави.
Вейн К. Темпл, «Абрагам Лінкольн: від скептика до пророка» (цит. у «Іллінойс стейт джорнел», 7 липня 1871 р.).
Усі ми, челядь, багато разів бачили колись хлопчика, доки він був ще живий, у тому маленькому сірому костюмі.
Гіл’ярд, там само (з уст Д. Страмфорта, дворецького).
Маленького Віллі, такого схудлого, що дивитися на нього без жалю було неможливо, одягнули у старий брунатний костюм, білі шкарпетки та відкриті туфлі; він скидався на маріонетку, з якою повелися не найкращим чином.
Епстейн, там само.
Лежав із заплющеними очима, із зачесаним у звичній манері, на проділ, каштановим волоссям, блідий у своєму смертному сні, та в усьому іншому такий самий, як за життя, бо ж був убраний, ніби зазвичай увечері, а в одній зі складених на грудях рук тримав букетик чудесних квітів.
Вілліс, там само.
Президент прийшов подивитися — от лише трохи зарано. Стіл на підмостках ще не розібрали. Дженкінс якраз згортав брезент. У відкритій коробці виднілися необхідні для нашого ремесла інструменти. Ще булькотіла помпа. Мені було трохи прикро, бо все це певною мірою нівелювало бажаний ефект. Президент помітно зблід, подякував нам і хутко вийшов.
Рут, там само.
LXXXIX
Хлопець сидів не ворушачись, із широко-прешироко розплющеними очима.
роджер бевінс ііі
ХС
У той день, коли ховали Віллі Лінкольна, віяв шалений вітер; він зривав з будинків дахи і рвав на стрічки прапори.
Ліч, там само.
У похоронній процесії, що прямувала до цвинтаря Оук-Гілл у Джорджтауні, катафалк з тілом хлопчика, який спізнав у житті лише радість, тягнуло двійко білих коней. Натомість у повіз, де сидів вимучений і приголомшений горем президент, коней запрягли чорних.
Рендолл, там само.
Буревій зривав дахи з високих будівель, трощив скляні вікна, клав покотом цілі ряди військових наметів, перетворював заболочені вулиці на канали, а канали — на стрімкі потоки. Пориви вітру зруйнували кілька церков і чимало не надто міцних хатин, повалили багато дерев, повибивали дахові вікна у бібліотеці Конгресу; на шляху до Александрії «Довгий міст» через Потомак залили хвилі збуреної ріки.
Епстейн, там само.
Та батько їхав, не приглядаючись до руйнувань навколо.
Ліч, там само.
Екіпажі похоронної процесії розтягнулися на стільки кварталів, що звивисту дорогу до джорджтаунського узгір’я та мальовничого, увінчаного могутніми дубами цвинтаря Оук-Гілл їм довелося долати дуже довго.
Кунгардт і Кунгардт, там само.
Коли голова кортежу, рухаючись по Вашингтон-стріт, сягнула цвинтаря Оук-Гілл, виявилося, що з огляду на довжину процесії частину екіпажів краще спрямувати через Бридж-стріт на Гай-стріт.
Піднявшись повз нове водосховище високого рівня на пагорб, процесія повернула на Роуд-стріт і подалася далі на схід, до цвинтаря, де у склепі В. Т. Керролла на ділянці 292 й мали покласти на спочинок тіло Вільяма Воллеса Лінкольна.
Матільда Вільямс, кураторка Пібодського бібліотечного товариства, «Есей на смерть Віллі Лінкольна».
Тут усі спинилися, сотні людей повиходили зі своїх екіпажів і через цвинтарні ворота вирушили до гарної невеликої каплиці з блакитними вітражними вікнами, зведеної з червоного каменю у готичному стилі.
Кунгардт і Кунгардт, там само.
Якоїсь хвилини визирнуло сонце, і світло, що полилося нараз через маленькі вікна досередини, несподівано забарвило все там у зеленаво-блакитні тони, ніби десь на морському дні, аж стихли на мить молитви, а людей, які їх підносили, пройняло непідробне благоговіння.
Сміт-Гілл, там само.
Тут, над домовиною, доктор Ґерлі промовив ще кілька молитов.
Кунгардт і Кунгардт, там само.
Можемо бути певні — а отже, можуть бути певні і скорботні батьки, й усі діти печалі, — що наше горе постало не з пороху, не з землі прийшли наші знегоди.
Такий порядок установив своїм велінням наш Бог-Отець. Нам це діяння може здаватися аж надто таємничим, але так чи інак це Його діяння; і доки ми сумуємо, Він каже нам так само, як сказав колись Господь наш Ісус своїм учням, коли ті спантеличені були Його вчинками: «Те, що я роблю, ти під цю пору не відаєш; зрозумієш потім».