роджер бевінс ііі
ХСІІ
Я — Віллі Я — Віллі Навіть досі
Я не
Віллі
Не віллі але якось
Менше
Більше
Усе Тепер можна Тепер мені можна все Усе можна світлосвітлосвітло Мені тепер
Встати з ліжка і зійти вниз на гулянку — можна
Цукрові бджоли — можна
Торт цілими шматками — можна!
Пунш (навіть ромовий) — можна!
Нехай той оркестр грає ще гучніше!
Гойдатися під люстрою — можна; злетіти до стелі — можна; підійти до вікна і визирнути надвір — можна можна можна!
Вилетіти з вікна — можна, можна (усі гості радо, зі сміхом сходяться разом позаду; так, лети собі, лети, спонукають вони мене; і додають: о, та йому вже значно ліпше, він узагалі на хворого не подібний!)!
Усе, що мав той колишній хлопець (віллі), тепер треба повернути (роблю це з радістю), адже все це ніколи мені (йому) не належало, отже, забрати все це з собою не вдасться, аж ніяк!
Тимчасом як я (той, хто був віллі, але вже не (просто) віллі) повертаюся
До такої краси.
віллі лінкольн
ХСІІІ
Містер Лінкольн, який і досі сидів на стільці, стрепенувся.
роджер бевінс ііі
Ніби школяр, який задрімав на уроці, а тоді раптом прокинувся.
ганс воллмен
Він огледівся навколо.
роджер бевінс ііі
Так, наче спочатку якусь мить не міг пригадати, де перебуває.
ганс воллмен
Звівся на ноги і попрямував до дверей.
роджер бевінс ііі
Тепер, після відходу хлопця, він знову був вільний.
ганс воллмен
Рухався так стрімко, що пройшов крізь нас, заки ми встигли відступити вбік.
роджер бевінс ііі
І ми знову на мить спізнали його.
ганс воллмен
XCIV
Його син, його хлопчик пішов; його сина більше немає.
ганс воллмен
Його сина немає ніде; його син — повсюди.
роджер бевінс ііі
Тут йому робити вже нíчого.
ганс воллмен
Себто, його син був тут не більше, ніж деінде. Тут, у цьому місці, не було вже нічого особливого.
роджер бевінс ііі
Не варто було так довго тут затримуватися; це вже він, схоже, своїм горем просто впивався.
ганс воллмен
Та й узагалі, прийшовши сюди, він збився на манівці і виявив слабкість.
роджер бевінс ііі
Його думки знову звернулися до печалі; до того, що світ повниться печаллю; що той чи інший тягар печалі лежить на серці у кожного; що страждають усі; що хоч який шлях обере собі у цьому світі людина, завжди треба пам’ятати, що страждають усі (ніхто не вдоволений життям цілковито; з усіма поводяться несправедливо, всіх нехтують, навмисно не помічають, хибно розуміють), а тому всі повинні робити все можливе, щоб хоч трохи полегшити тягар на плечах у тих, з ким їх зводить на життєвому шляху доля; що печаль, яка гнітить йому душу нині, — не лише його, аж ніяк, адже подібно вже почувалися чи ще почуватимуться десятки інших людей, завжди, в усі часи, і подовжувати чи перебільшувати цю печаль не варто, бо користі тоді з нього не буде нікому жодної, а з огляду на те, що завдяки своєму становищу у світі він спроможний або чинити велике добро, або завдавати великої шкоди, залишатися й надалі у такому пригніченому стані не годиться, якщо тільки можна цьому якось зарадити.
ганс воллмен
Печаль спізнають, чи вже спізнали, чи скоро спізнáють усі.
роджер бевінс ііі
Така вже природа всього сущого.
ганс воллмен
Хоч позірно здається, начебто всі люди різні, та насправді це не так.
роджер бевінс ііі
У серці кожного криється страждання; це і наш невідворотний кінець, і ті численні втрати, яких нам неминуче доводиться зазнавати на шляху до цього кінця.
ганс воллмен
Тож варто бодай спробувати поглянути одне на одного під таким кутом.
роджер бевінс ііі
Як на істот стражденних та обмежених…
ганс воллмен
Над якими вічно беруть гору обставини, а ласкою їх винагороджують зовсім не рівномірно.
роджер бевінс ііі
Завдяки такій-от чіткій логіці його співчуття простягалося тієї миті, нехай навіть навпомацки, через усі можливі поділи.
ганс воллмен