метью кратчер
Дорогою нам трапився містер Бевінс…
місіс керолайн ріді
Той довбаний педик.
річард кратчер
Стояв на колінах перед огорожею і щось бубонів собі під ніс.
містер леонард ріді
А потім — звичний шарварок: яскравий спалах, згори сипле одяг.
метью кратчер
І все, вже по Бевінсі.
річард кратчер
CV
Ось-ось мало встати сонце.
Ті з нас, кому пощастило пережити цю моторошну ніч, юрмилися, радилися між собою, бігцем вирушали в розвідку недалекими околицями, шукаючи тих, хто вижив.
Ні Перді, ні Йоганнеса, ні Кролі ми не знайшли.
Не знайшли Піклера, Елли й Верни Блов, Еплтона, Скеррі, Торна. Зник Мідден, і Ґонкур, і Капп, і Едвелл, і Лонґстріт.
Преподобний Томас теж зник.
Навіть Бевінс із Воллменом, двійко тутешніх довгожителів, чи не найбільше відданих цьому місцю, — і ті його покинули.
Як нам було їх жаль… Це ж треба — бути такими легковірними! Піддатися на просторікування звичайнісінького хлопчака. І згинути навіки. Такі милі дурники, інакше й не скажеш.
ланс дернінґ
Ось ми. Хіба ні? Якщо ні, то хто тоді говорить? А хто чує?
персіваль кольєр-«шарах»
Яка бійня!
І це ми зуміли оглянути лише невеличку частину наших теренів.
ланс дернінґ
Невдовзі день почав уже серйозно вступати у свої права, й усім тілом розлилася звична слабкість, яку супроводжувало відчуття здрібніння; ми кинулися кожен до своєї домівки і гидливо розташувалися у своїх хвороб-тілах, заплющуючи або відвертаючи очі, щоб не бачити, на яку бридоту вони перетворилися.
роберт ґ. твістінґс
А коли зійшло сонце, ми, кожен у собі, промовили звичну свою молитву:
лоренс т. декруа
Нехай же ми ще будемо тут, коли сонце знову сховається за небокраєм.
місіс антуанетта боксер
І тієї миті, коли знову зможемо рухатися, насамперед з’ясуємо, що знов отримали той великий материнський дар.
роберт ґ. твістінґс
Час.
ланс дернінґ
Ще трохи часу.
персіваль кольєр-«шарах»
CVI
Як завжди на Світанні, два царства Злилися докупи, й усе, що було справжнім у Нашому, стало таким самим справжнім і в Їхньому: усі Камені, Дерева, Кущі, Пагірки, Долини, Потічки, Ставки, Болота, Латки Світла та Тіні злилися воєдино, й були одними і тими самими поміж двома Обшарами, й одне Царство годі було відрізнити від іншого.
Цієї ночі трапилося багато чого Нового, Химерного і Тривожного. Ми, Троє Холостяків, стежили за тим, як розгорталися події, згори: там, у Височіні, ми були у безпеці, самі по собі та вільні, тобто все було якраз так, як нам до вподоби.
Я напоумив своїх юних Підопічних, що настав час нам нагально Повернутися до своїх Хвороб-коробів і Ввійти.
Увійти у те, що нас там Чекало.
стенлі ліпперт-«прохвесор»
Тьху!
джин кейн-«шельма»
Входити туди нам не подобалося.
джек фуллер-«пустобрех»
Зовсім.
джин кейн-«шельма»
Та це була Ціна; ми мусили перебувати, цілковито Свідомі, проте Бездіяльні, у тих Огидних Рештках, які колись нагадували нас, а чи й, властиво, були нами — тими, кого ми Любили й Леліяли; і так мало тривати, доки на землю знову Впаде Ніч, а ми, вихором шугнувши вгору, станемо…
стенлі ліпперт-«прохвесор»
Вільними.
джин кейн-«шельма»
Знову вільними.
джек фуллер-«пустобрех»
Справді собою.
джин кейн-«шельма»
І знову віднайдемо усе Благословенне Створіння.
стенлі ліпперт-«прохвесор»
І знову все стане можливе.
джин кейн-«шельма»
Ми Троє ніколи не були у Шлюбі, ніколи по-справжньому не Любили, та коли на землю знову спадала Ніч, а ми переконувалися, що й далі Перебуваємо тут, могли з того «ніколи» посміятися…
стенлі ліпперт-«прохвесор»
Адже, доки нам справді не настане кінець, казати «ніколи» не випадає.
джек фуллер-«пустобрех»
І хто його зна, може, й ми ще спізнаємо любов.
джин кейн-«шельма»
CVII