Вздовж по ринку в рядів кілька
Все вози стояли.
Там всякую усячину
На гурт продавали:
То полотна у півситках,
То масла діжками,
Сир і бриндзу кадубами,
Вишні коновками.
Збігся Кам'янець жаденний,
Все то закупає,
В свої нори як в безодню,
Без сліду ховає.
А поперек того ринку,
Напротив дзвіниці,
З ненабожним і набожним
Сидять молодиці.
Там обручки і перстені,
Хрести й образочки,
І коралики, й коралі,
Ковтки і ковточки.
Все так ніби сріблом сяє,
Золотом блищиться,
А набожна молодиця
Ще й не дорожиться.
І йдуть хлопці, і торгують,
Платять, та купують,
Та дівчатам, молодицям
Жменями дарують.
Тут і пекло, і суд божий,
І райськая птиця,
І Миколай «літній» голий,
«Зимній» в рукавицях.
І «Духовная аптека»,
І козаки донські,
А на возі - із ложками
Чашки пилипонські.
І до них народ збирався
Не так купувати,
Як святого Миколая
Й пекло оглядати.
І усюди гамір, говір.
Ще й діди співають
І на лірі «Миколая»
То «Варвари» грають.
* * *
Аж тут бам! В соборі дзвонять,-
Люди зворушились,
Шапки набожно підняли
І перехрестились.
І знов грішні розпочали
Грішне відправляти,
Купувати, торгувати,
Своє продавати.
А тим часом у соборі
Дзвонили, дзвонили,
Попи правили молебні -
То воду святили.
Богомільні уклякали,
Щиро сповідались,
А слабії серед церкви
Крижем крижувались.
Перед церквою офірки
Баби продавали,
І дідів стояло кілька:
Грошика чекали.
І церковних пісень голос,
І здохи печалі,
Вічний говір край офірок
І убогих жалі,-
Все то враз із гудом дзвона
У їдно зливалось
І таємним, і незгадним
Бути видавалось.
Бам-балам!! - всі дзвони дзвонять
І в ту пору саме
Архирей із свої церкви
Вийшов з образами.
Співаки йдуть попереду,
Тропарі співають.
В два ряди попи у ризах
Образи тримають.
Архирей іде позаду,
На нім митра сяє,
А диякон коло него
Кадило тримає.
І ідуть поважним ступом,
Співаки співають;
Перед ними плац вузенький
Люде заливають.
От пройшли, у церкву входять;
Дзвони замовчали;
І у церкві службу божу
Правити начали.
І началась служба божа,
Їдні люде входять,
Помоляться і виходять,
Другії надходять.
Аж прийшли жебрущі люде,
Хрест святий поклали
І від брами до притвори
У два ряди стали.
Бідні люди! Хто їх видів,
Серце каменіло:
Всі обшарпані, обдерті,
Аж світиться тіло.
У їдного криві руки,
Той ноги не має,
Той їдно лиш око має,
І то випливає.
Той горбатий ізігнувся,
Той старий схилився,
В того рани по всім тілі,
В того рот скривився.
Їдним словом: всяка нужда,
Яка в світі була,
Десь на себе взяла тіло
Та сюди прибула.
І так жаль, як спогадаєш,
Що ніяка сила
Тої нужди не улічить,
А їдна - могила!
За дідами край притвору
Лірник прислонився,
Уклякнув і щиро-щиро
Господу молився.
Свита вбога, но цілая.
Постоли новенькі,
І волоками привиті
Онучки біленькі.
На ремені через плечі
Ліра під полою,
І торбина коло него
З жовтою смолою.
Шмаття чисте, хоч на него
Прядяно і грубо.
Куди глянеш - хоч убогий,
А дивитись любо.
Сам старий, як голуб сивий,
Літ сімдесят буде,
Борода широка сива
Сходить аж на груди.
Чоло ясне, твар черствая,
Ще в нім краска грає,
Ніби в небі як під вечір
Сонечко згасає.
Лиш сліпий він, невидющий,
І очей не має;
І як сплили його очі,
Лиш бог їдей знає.