І піднялись син на батька,
А дочка на неньку;
Брат з сестрою проводжали
Ніченьку темненьку.
Кров, як воду, проливали,
Різали, вбивали
І гріхами все тяжкими
Землю укривали.
ІІ
І збудили гріхи в небі
Господа святого,
І поглянув господь сильний
З неба високого.
«Не губи їх, сильний боже.
Може, обратяться:
Нехай тілько перед ними
Чуда появляться!»
І послухав господь Ноя:
Кару відкладає
І на небі ясне сонце
Кров'ю обливає.
І в полудень ясне небо
Страшно потемніло,
І, як шибка серед неба,
Сонце червоніло;
І стемніла земля ціла,
Стала, як могила,
І стадами меж хатами
Звірина бродила.
І говорить Ной правдивий:
«Кайтесь; сильні люде!
Сонце гасне, звірі бродять,-
Кінець світу буде!»
Но даремнеї грішні люде
Того не вважають:
П'ють, гуляють, розбивають,
Бога прогнівляють.
IІІ
І задумався бог сильний,
Став думу гадати,
Яку кару грішним людям
За гріхи їх дати.
І придумав на всім хлібі
Колос стеребити
І всіх грішних нечестивих
Голодом зморити.
Тогді жито і пшениця
Не такі бували:
Всю стеблину аж донизу
3ерна обливали.
І зійшов господь із неба,
Зшморгує колосся,
Аж, на щастя, в полі бути
Ною довелося.
Ухватив він каждий колос
На верху рукою
І говорить: «Ще раз, боже,
Молюсь пред тобою.
Ми не варті твого хліба,
Ми то добре знаєм,
Но, як схочеш, і без того
Всі ми повмираєм.
А не буде нас на світі,
Все же будуть люде-
Нехай колос на стеблині
Хоть на жменю буде!»
І послухав господь Ноя,
Колос оставляє,
Но рід грішний, нечестивий
Й того не вважає.
ІV
І говорить господь Ною:
«Сину вірний, Ною!
Ти готуйся,- все кінчилось!
Кара над земльою!
Знаєш рибу, що на собі
Цілий світ тримає?
Тая риба стрепенутись
Штири рази має.
І раз перший стрепенеться-
Світ весь затрясеться.
І земля вся надокола
З небом розірветься.
І раз другий стрепенеться,
І перед тобою
Уже кінцями потоне
Земля під водою.
І раз третій стрепенеться.
І пройде година,-
І сухою в світі буде
Тілько середина.
І останній раз стріпнеться -
Цілий світ застогне,
І на милю під водою
Вся земля потоне.
І даремне не молися:
Не зміню я кари.
Лиш тебе спасу з сім'єю
І звірів по парі.
Ти, лиш Ною, із сім'єю
Будеш в світі жити,
Поспішай лиш до потопу
Корабель зробити».
V
Повернувся Ной додому,
Всю сім'ю скликає
І з сльозами волю божу
Їм оповідає.
І сам іде із синами
Дерево рубати.
А жінок послав на поле
Хліб святий збирати.
І рубає Ной з синами,
Бог їм помагає:
Що сокирою ударить -
Дерево спадає.
Аж в полудень - що за диво!
Син іде до тата
І приносить на долоні
Сірі мишенята.
І поглянув Ной старенький,
І говорить сину:
«Перейде наш світ великий
На лиху годину.
Ото видиш дві комахи -
Такі будуть люди.
А то - сірі мишенята-
Іх худоба буде.
А то - плуг їх такий буде...
Сину, милий сину!
Перейде наш світ великий
На лиху годину!
Віднеси іх туда, сину,
Де вони взялися.
Положи іх на то місце
Й богу помолися!»
І відніс їх, і почали
Карлики орати,
А синок пішов до батька
Дерево рубати.
вернуться
6
- міфічний біблійний «патріарх». За біблійною легендою, єдиний з своєю сім’єю врятувався в ковчезі під час «всесвітнього потопу» і став родоначальником нового людського роду. Цю легенду запозичено з давньовавілонського епосу про Гільгамеша.