І зпустився в саму бездну,
Руку опускає,
Бере землю і до бездни
Тихо промовляє:
«Ти poзкрийся, розвернися,
Темная безодне!
Беру землю в ім'я своє
І в ім'я господнє!»
І узяв; іде водою,
Жменю істискає.
Но даремная робота:
Вода все змиває!
Поки вигулькнув із моря,
Змило все подою,
І явився він до бога
З голою рукою.
«Не хитрися,- господь каже,-
Не задумуй злого!
Іди знову, тілько ім'я
Не приточуй свого!»
Пішов знову й під водою
Знов над богом кпився.
І знов з голими руками
Наверху з'явився.
І розгнівався бог сильний:
Небо задрожало,
Море вспінилось, забилось
І заклекотало.
І в минуті він іщезнув
В морі під водою.
Найшов бездну, бере землю
Правою рукою.
І говорить: «Ти розкрийся.
Темная безодне:
Беру з тебе тепер землю
Во ім'я господнє!»
І щаслива йому була
Дальняя дорога,
У минуті він з землею
Вийшов перед бога.
ІV
І взяв господь тую землю,
Ходить, розсіває.
А Сатанаїл невдячний
Думоньку гадає.
Щоб землі у бога вкрасти,
Вкрасти, заховати,
А потому в своє ім'я
Землю збудувати.
І роздумав свою думу
На взиск чи на згубу:
Тілько господь відвернувся,
Хвать землі у губу!
А бог ніби і не знає:
Решту досіває.
І розсіяв, як годиться,
І благословляє:
«Рости, рости, моя земле.
Куди зглянуть очі:
Від восхода до полудня
І до полуночі!»
І земля рости начала
І кінця не мала;
І зеленая травичка
Землю устеляла.
Да і тая, що у губі,
Свого бога знає:
Росте живо, виростає,
Губу розпирає.
І зачав він, нечестивий,
Хоркати, плювати,
I зачали і того скали
Й гори виростати.
І земля землею стала,
Тілько посвятити.
Но І нічка наступала:
Тра було спочити.
V
Закотилось сонце красне
За високі гори.
І синіє небо ясне,
Як синєє море.
І тихенько в небі ходять
Ангели святії
І засвічують над небом
Свічі восковії.
І ті свічі, ясні зорі,
Світять на все поле,
Доки господь, милосердний
Виспиться доволі.
І спить господь серед поля,
Сили відновляє.
А Сатанаїл над богом
Думоньку гадає.
І поглянув кругом себе:
Пишно було всюди.
І, як камінь, йому зависть
Падає на груди.
«Не буду я більше з богом! -
Став він говорити,-
Хоть сам згину, розсядуся,
Хоть йому не жити!
Но він спить, не має сили,-
Що ж я туманію?!
Возьму втоплю його в морі,
Світом завладію».
І підняв на руки бога,
І води шукає,
Але земля розрослася
І границь не має!
Вдарився на штири боки,-
Моря не видати!
І вернувся він, і з богом
Положився м спати.
VI
Рано сонечко піднялась,
Позгасали зорі,
І у росу, як в діамант,
Повбирались гори.
І Сатанаїл піднявся,
Бога став будити
«Вставай, боже! годі спати!
Землю тра святити».
Пробудився господь сильний,
І, здихнувши, каже:
«Що хитришся предо мною.
Вічний ти мій враже?!
Був я всюди сеї ночі,
Від края до края,-
I нема чого святити:
Вся земля святая.
Ти хотїв мене, невдячний,
В морі утопити.
За то вічне будеш змієм
Під землею жити».
Ізвинулись його руки,
І звинулись ноги.
Довге рило натягнулось,
Висунулись роги.
І Сатанаїл невдячний
Став навік змією,
Зашипів - наперед бога
Слизнув під землею.
І тогнала земля дуже,
Де змій пробирався,
І там всюди ліс дрімучий
Поверх неї взявся.