(Не впевняю, чи то правда,
Но говорять люде,
Кого грім лиш забиває,
Той безгрішний буде).
А як в небі загоряться
Свічі восковії,
Ті чортяки, що на небі,
Світять смолянії.
Тоді ангели там ходять
Свічі відіймають
І на землю їх з чортами
З неба іскидають.
І не раз в ясненьку нічку
Видно, як спадає.
І де впаде - там смолою
Травка запливає.
XVI
І говорить бог Адаму:
«Сину мій, Адаме!
Нащось тріпав позад себе
Мокрими руками !?
ОЙ! від сего стережися,
Поки будеш жити.
Да і дітям своїм теє
Закажи робити!»
(І тепер то пам'ятають
Всі хрещені люде,
Да і послі мир хрещений
Пам'ятати буде).
Знав то господь милосердний,
Що Адаму гоже,
Знав він добре, що для серця
Жінка лиш поможе.
І в минуті сон на него
Господь насилає,
І над сонним чоловіком
Думоньку гадає.
І гадає, і не знає,
Звідки що почати:
«З голови возьму,- подумав,-
Буде за лоб брати;
Возьму руку - жінка мужу
Ввік не дасть покою;
Возьму ногу - но муж буде
В неї під п'ятою.
Тра, щоб жінка чоловіка
Лиш могла кохати».
І роздумав - і ребро став
Лівеє ламати.
XVII
І в минуті з ребра того
Жінка із'явилась.
Поглянула на Адама,
Збоку положилась.
І іде господь до неба,
Їх благославляє,
А тим часом із Адамом
Єва засипає.
І Адаму сниться, сниться,
І все так миленько,
І обняв рукою Єву,
І здихнув легенько .
І здихнув - і пробудився ...
Милая годинаї
Коло него, як калина,
Сонная дівчина.
Билось мило його серце,
Душа веселилась,
Тут і Єва потягнулась,
В чарах пробудилась.
І обоє меж собою
Щиро поглянули,
Поглянули, обійнялись,
І за все забули.
І пройшла для них минута
Першого кохання -
І приніс Адам для Єви
Яблук на снідання.
І поснідали обоє,
І пішли вздовж раю,
І їм сонечко спочило
У самого краю.
І обоє разом стали,
Богу помолились,
І під деревом крислатим
Спати положились.
XVIII
Спить Адам, но змій лукавий
Сну чогось не має
І до себе на пораду
Всіх чортів скликає.
І злетілися чортяки,
Бездну всю зайняли,
І, як слуги перед паном,
Перед змієм стали.
І говорить їм лукавий:
«Діти мої, діти!
Полетіть мені до раю,
Вісті принесіте.
Чогось скучно мені стало,
Нічого робити,-
Тра щось думати, гадати.
Щоб людей згубити!»
І сто тисяч підійнялось,
З бездни полетіло,
Полетіло, понеслося,
Де сонечко сіло.
І в годині повернулись,
Змію розказали,
Що у раю край дороги
Адам з Євой спали.
І піднявся змій лукавий,
Зо всіма простився,
І ще до світу, до рання,
У раю з'явився.
І звинувся - й перескочив
Річку вогневую,
І в садочку обвинувся
На яблуньку злую.
XIX
Сонце встало, засіяло,
Єва пробудилась,
Пішла, стала під-рікою,
Як годиться, вмилась.
Вмилась, перейшла місточок,
Вийшла на дорогу
І ходила меж садами,
І молилась богу.
І поглянула наліво,
Де вогонь палився:
Цілий сад там в золотії
Яблучка облився.
Стала думати-гадати,
Як би їх достати,-
Коли слухає: до неї
Хтось почав казати:
«Не журися, молодице!
Хто устане зрання,
Тому з саду можна дати
Яблук на снідання!»
І до неї пара яблук
Золотих скотилась.-
Єва взяла, скуштувала -
Ніби похмелилась.