Чорний кіт замовк, несвідомо притискаючись до землі, ніби був наляканий чимось.
— Що було далі? — м’яко заохотив його Вогнесерд.
— Рудохвіст гаркнув на Дубосерда й запитав, чи Річкові коти настільки слабкі, що не можуть битися самі за себе. Рудохвіст був хоробрий, — додав Круколап. — Воєвода Річкового Клану був удвічі більший за нього. А тоді… тоді Дубосерд сказав дивну річ: «Жоден Громовий кіт не зачепить Каменешуба».
— Що? — жовті очі Сіросмуга звузилися. — Це не має сенсу. Ти впевнений, що все правильно почув?
— Так, — наполягав Круколап.
— Але Клани воюють весь час, — нявкнув Вогнесерд. — Що такого особливого в Каменешубові?
— Не знаю, — знизав плечима Круколап, ніби ухиляючись від їхніх доскіпливих запитань.
— А що Рудохвіст зробив після того, як Дубосерд це сказав? — запитав Сіросмуг.
Круколап нашорошив вуха, і зіниці його розширилися.
— Він напав на Дубосерда. Рудохвіст штовхнув його лапами і повалив під прискалок. Я… я не бачив їх, але чув їхнє гарчання. А тоді почувся гуркіт, і на них звалився камінь!
Круколап зупинився. Він увесь тремтів.
— Будь ласка, продовжуй, — нявкнув Вогнесерд. Його серце обливалося кров’ю від того, що він змушував Круколапа знову переживати це, але дуже потрібно було знати правду.
— Я почув зойки Дубосерда і побачив його хвіст, що стирчав із-під каміння. Його придавило! — Круколап заплющив очі, а за мить знову відкрив. — Тоді я почув позаду Тигрокігтя. Він наказав мені повертатися до табору. Я відійшов недалеко і раптом усвідомив, що не знаю, чи вижив Рудохвіст після каменепаду. Тому я подався назад повз Річкових вояків, які тікали геть. А коли добіг до скель, Рудохвіст обтрушувався від пилу. Його хвіст стояв щіткою, а хутро наїжачилося, але з ним все було гаразд. Я не помітив жодної подряпини. Він побіг прямо до Тигрокігтя, який стояв у тіні.
— І тоді він... — почав Сіросмуг.
— Так, — Круколап випустив кігті, ніби досі був на полі бою. — Тигрокіготь схопив Рудохвоста і притиснув його до землі. Рудохвіст намагався вирватися, але не міг. І... — Круколап нервово ковтнув і втупився в підлогу. — Тигрокіготь впився зубами в горло Рудохвоста, і тоді все скінчилося.
Він опустив підборіддя на лапи.
Вогнесерд підійшов ближче до Круколапа і притулився до його боку.
— Отже, Дубосерд загинув від каменепаду. Це був нещасний випадок, — промурчав він. — Його ніхто не вбивав.
— Це все ще не доводить, що Тигрокіготь убив Рудохвоста, — наголосив Сіросмуг. — Не розумію, як це може нам допомогти.
Вогнесерд розчаровано глянув на нього. Але через мить його зіниці розширилися, і він сів. Лапи вояка тремтіли від хвилювання.
— Доводить. Це означає, що Тигрокіготь збрехав, коли сказав, що Дубосерд убив Рудохвоста, а він помстився йому.
— Хвилинку, — перебив Сіросмуг. — Круколапе, на Зборищі ти не казав нічого про каменепад. Ти стверджував, ніби Рудохвіст убив Дубосерда.
— Хіба? — закліпав Круколап, ніби намагаючись зосередити погляд на Сіросмугові. — Я не хотів. Я розповів правду, чесно.
— І тому Синьозірка не хотіла нас слухати, — захоплено продовжував Вогнесерд. — Вона не вірила, що Рудохвіст міг убити іншого воєводу. Але насправді Рудохвіст і не убивав його. Тепер Синьозірка мусить нас вислухати!
Після всього того, що вони дізналися, у голові Вогнесерда роїлися думки. Він хотів запитати Круколапа про ще одну річ, але відчував запах його страху і бачив старий загнаний вираз у його очах, ніби розповідь нагадала йому про його нещасливе життя у Громовому Клані.
— Є ще щось, що ти міг би нам розказати, Круколапе? — нявкнув він.
Круколап похитав головою.
— Це дуже багато важить для Клану, — сказав йому Вогнесерд. — Сподіваюся, тепер ми зможемо переконати Синьозірку, що Тигрокіготь небезпечний.
— Якщо вона захоче нас послухати, — додав Сіросмуг. — Шкода, що ти розповів їй першу історію Круколапа. Тепер він все змінив, і вона не знатиме, у що вірити.
— Але він не змінив усе, — заперечив Вогнесерд, помітивши, як здригнувся Круколап від роздратованого тону Сіросмуга. — Ми просто неправильно його зрозуміли. Я якось переконаю Синьозірку. Принаймні ми тепер знаємо правду.
Круколапа це, здається, втішило, але було видно, що він не хоче більше згадувати минуле. Вогнесерд вмостився біля нього, підбадьорливо муркочучи, а потім троє котів поділилися язиками.