Коли Сіросмуг кількома жадібними укусами покінчив зі своєю трапезою, друзі повлягалися, вилизуючи шерсть одне одному. Вогнесерд відчував величезне полегшення. Нарешті минули неспокійні часи, коли здавалося, що Сіросмугова закоханість у Срібнострумку зруйнує їхню дружбу. Хоч Вогнесерд і досі переживав через заборонену інтрижку свого друга, після битви у таборі Вітряного Клану їхня із Сіросмугом дружба поновилася — так само міцна, як і раніше. Вони повинні довіряти одне одному, якщо хочуть вижити у довгий сезон гололисту. До того ж Вогнесерд знав, що йому знадобиться підтримка Сіросмуга ще й супроти Тигрокігтя, який виявляв усе більшу ворожість.
— Цікаво, які новини ми почуємо сьогодні, — пробурмотів він просто у сіре вухо свого друга. — Сподіваюся, Річковий та Тіньовий Клани засвоїли урок. Котів Вітряного Клану більше не виженуть із їхніх угідь.
Сіросмуг незручно засовався.
— Та битва була не просто жага до земель, — зауважив він. — Зараз здобичі ще менше, ніж завжди, а Річковий Клан голодує, відколи Двоноги прийшли на їхні угіддя.
— Знаю, — Вогнесерд знехотя співчутливо смикнув вухами, розуміючи, як сильно його друг прагне захистити Клан Срібнострумки. — Але й виганяти інший Клан із його угідь не вихід.
Сіросмуг забурмотів, погоджуючись, і затих. Вогнесерд розумів, як той почувається. Усього кілька повень минуло, відколи вони перетнули Громошлях, щоб знайти Вітряний Клан і повернути його додому. А все ж Сіросмуг не міг не співчувати Річковому Кланові через своє кохання до Срібнострумки. Простих відповідей не було. Брак здобичі буде однією величезною проблемою, спільною для усіх Кланів, аж поки гололист не послабить міцний хап, в якому він тримав ліс.
Нараз Вогнесерд стрепенувся від шурхоту гілок біля виходу з кубла. Увійшов Тигрокіготь, за ним — Темносмуг та Довгохвіст. Уся трійця загарчала на Вогнесерда, вмощуючись разом ближче до середини кубла. Рудий вояк спостерігав за котами крізь примружені повіки, марно сподіваючись розібрати їхні балачки. Надто вже легко уявлялося, що ці троє змовляються проти нього. Вогнесердові м’язи напружились від думки, що майнула в голові. Поки не викриється зрада Тигрокігтя, йому не бути в безпеці навіть у власному Клані.
— У чому річ? — запитав Сіросмуг.
Вогнесерд потягнувся, намагаючись знову розслабитися.
— Я йому не довіряю, — пробурмотів він, нашорошуючи вуха в напрямку Тигрокігтя та інших.
— І я тебе не звинувачую, — нявкнув Сіросмуг. — Якщо Тигрокіготь коли-небудь дізнається про Срібнострумку…
Сіросмуг здригнувся, і Вогнесерд тісно притулився до нього, намагаючись заспокоїти. Проте й досі вуха Вогнесерда були нашорошені, він намагався почути, що каже Тигрокіготь. Йому навіть здалося, що там пролунало його власне ім’я. Вогнесерд піддався спокусі пересунутись трішки ближче до них, але тут раптово зустрівся поглядом із Довгохвостом.
— А ти на що витріщаєшся, кицюню? — прошипів вояк. — Громовому Клану потрібні тільки віддані коти.
Довгохвіст демонстративно повернувся спиною до Вогнесерда, а той миттю зірвався на лапи.
— І хто ж дав тобі право сумніватися в моїй відданості? — кинув він.
Довгохвіст проігнорував виклик.
— От бачиш! — розлючено, але тихенько нявкнув Вогнесерд до Сіросмуга. — Ясно, що Тигрокіготь поширює чутки про мене.
— А що ти можеш зробити? — Сіросмуга, здається, не турбувала відверта ворожість Тигрокігтя.
— Я хочу знову поговорити з Круколапом, — нявкнув Вогнесерд. — Можливо, він пригадає ще щось про ту битву.
— Але Круколап зараз живе на фермі Двоногів. Тобі ж доведеться пройти через усі угіддя Вітряного Клану. Як ти поясниш свою відсутність? Це, навпаки, додасть правдоподібності брехням Тигрокігтя.
Вогнесерд знав, що готовий ризикнути. Він ніколи не випитував у Круколапа жодних деталей про загибель Рудохвоста в битві проти Річкового Клану багато повень тому. На той час важливішим було забрати новака геть із-перед очей Тигрокігтя.
Вогнесерд мав достеменно з’ясувати, що саме бачив Круколап. Він усе більше і більше впевнювався в думці, що його друг мусить знати ще щось. Тигрокіготь становить небезпеку для Клану, і хтось має це довести.
— Піду сьогодні, — м’яко нявкнув Вогнесерд. — Після Зборища якось тихцем вислизну. Якщо принесу свіжини, то завжди зможу сказати, що просто полював.
— Ти дуже ризикуєш, — нявкнув Сіросмуг, лагідно лизнувши Вогнесердове вухо. — Але Тигрокіготь — це й моя проблема теж. Якщо вже ти вирішив піти, то я піду з тобою.