Проте Вогнесерд не був певен, чи він узагалі щось зрозумів. Думки випереджали одна одну. З одного боку, кіт легко уявляв собі молоду войовницю Синьошубку, невимовно амбіційну, сповнену прагнення принести своєму Кланові якомога більше користі, навіть ціною неймовірних жертв. з іншого боку, він бачив матір, що тужить за покинутими дітьми. І образ, який видавався йому найближчим до дійсності, — обдарована провідниця, що зробила найкращий, на її думку, вибір і зараз мучилася через його наслідки.
— Я не скажу більше нікому, — пообіцяв він, нараз усвідомивши, наскільки довіряла йому Синьозірка, що так беззастережно віддалась його владі.
— Дякую, Вогнесерде, — відповіла вона. — Для всіх нас зараз складні часи. Кланові не потрібні нові проблеми.
Провідниця підвелась на лапи і потягнулась, ніби розминаючи затерплі від глибокого сну кінцівки.
— Зараз я мушу поговорити з Тигрокігтем. А тобі, Вогнесерде, краще вирушити на пошуки друга.
Коли Вогнесерд повернувся до Сонячних Скель, сонце почало хилитись до заходу. Річка стала схожою на стрічку, в якій відбивався вогонь. Сіросмуг сидів біля горбика свіжої землі на гребені берега, невідривно дивлячись на блискотливу воду.
— Я поховав її на березі, — прошепотів він, коли Вогнесерд підійшов і сів поруч. — Вона завжди любила річку.
Сірий вояк підніс голову до неба, на якому саме почали вигулькувати перші зірки Срібносмуги.
— Тепер Срібнострумка полює із Зоряним Кланом, — лагідно нявкнув він. — Колись я знову її знайду, і тоді ми будемо разом.
Вогнесерд не здобувся на відповідь. Він просто щільно притулився до Сіросмуга, і так двоє котів мовчки сиділи, поки на заході згасала кривава заграва.
— Куди ти забрав кошенят? — нарешті озвався Сіросмуг. — Їх треба поховати біля неї.
— Поховати? — перепитав Вогнесерд. — Сіросмуже, чи ти не знав? Кошенята живі.
Сіросмуг витріщився на нього з роззявленим ротом, його золотаві очі спалахнули.
— Вони живі? Кошенята Срібнострумки — мої кошенята? Де вони, Вогнесерде?
— У нас в яслах, — Вогнесерд тицьнув друга. — Їх годує Злотоквітка.
— Але ж вона не… Вона знає, що це кошенята Срібнострумки?
— Увесь Клан знає, — неохоче сказав Вогнесерд. — Тигрокіготь про це подбав. Але Злотоквітка ні в чому не винуватить кошенят, і Синьозірка не винуватить. Про них подбають, Сіросмуже. Справді подбають, кажу тобі.
Сіросмуг насилу підвівся на лапи, важко рухаючись після свого довгого чатування біля могили Срібнострумки. У його очах досі був сумнів, наче він просто не міг повірити, що Громовий Клан прийме кошенят.
— Я хочу їх побачити.
— То ходімо, — нявкнув Вогнесерд, відчуваючи невимовне полегшення від того, що його друг знову готовий зустрітися із Кланом. — Синьозірка, власне, послала мене по тебе.
Вони йшли лісом. Уже швидко темніло. Сіросмуг не відставав, проте раз у раз озирався, наче досі не міг залишити Срібнострумку. Він не говорив, а Вогнесерд вирішив залишити його наодинці зі спогадами.
Коли коти прийшли до табору, вояки і новаки, що тихцем перемовлялися, розбившись на групки, уже вгамувалися. Тож усе більш-менш виглядало на нормальний, теплий вечір новолисту. Орлякошуб і Порохошуб сиділи біля кущика кропиви, ласуючи свіжиною. А біля новацького кубла Шиполап і Яснолапка жартома борюкалися, маючи Прудколапа за глядача. Тигрокіготь із Синьозіркою десь запропастилися.
Вогнесерд полегшено зітхнув. Він і хотів, щоб Сіросмуга залишили у спокої, принаймні поки він не побачить малюків. Треба щоб хоч зараз вояки не турбували його, ні в чому не звинувачували, не виказували ворожості, яку рано чи пізно почнуть виказувати.
А тоді, дорогою до ясел, вони проминули Піскошторму. Вона рвучко спинилась, переводячи погляд із Вогнесерда на Сіросмуга і назад.
— Агов, — нявкнув Вогнесерд, намагаючись, щоб його голос звучав приязно, як завжди. — Ми йдемо навідати кошенят. Побачимось у кублі?
— Хіба що з тобою, — гаркнула Піскошторма, зиркнувши на Сіросмуга. — Тільки його тримай подалі від мене, от і все.
Войовниця побрела геть, високо задерши голову і тримаючи хвоста щіткою. Вогнесерду похололо у грудях. Кіт пам’ятав, як вороже до нього поставилась Піскошторма, коли він уперше приєднався до Клану. І чимало часу минуло, перш ніж між ними скресла крига. Скільки ж часу їй знадобиться, щоб знову приязно ставитися до Сіросмуга?
Сірий вояк винувато прищулив вуха.