Це нагадало Вогнесерду, що він мав намір знову перетнути ці височини в пошуках Круколапа. Рудий вояк важко зітхнув: у нього не було палкого бажання вирушати в цю подорож. «Принаймні Вітряний Клан добре ставиться до Громового, — подумав він. — Тож на нас із Сіросмугом не нападуть дорогою».
— Громові коти також оклигують, — провадила Синьозірка. — А з часу останнього Зборища двоє наших новаків стали вояками. Тепер ви знатимете їх як Порохошуба і Піскошторму.
Під Великим Каменем почулися схвальні вигуки. Як помітив Вогнесерд, нових вояків підтримали криками коти переважно з Громового і Вітряного Кланів. Він мигцем глянув на Піскошторму, що сиділа, гордо піднявши свою блідо-руду голівку.
Далі Зборище відбувалося мирно. Вогнесерд пригадав попередню зустріч Кланів, коли всі звинувачували одне одного в тому, що вони полюють на чужій території. Але зараз про це ніхто не згадував. Насправді то група волоцюг, очолювана Хвостоломом, полювала на угіддях Кланів. І ці самі волоцюги спробували напасти на табір Громового Клану, де їх, власне, ущент розгромили. Але новини про цей напад ще не розійшлися серед котів. Таємниця Синьозірки та Хвостолома залишалася таємницею.
Коли віче добігло кінця, Вогнесерд роззирнувся в пошуках Сіросмуга. Щоб знайти Круколапа, їм слід вирушати негайно, поки інші Громові коти були ще в лощовині й не побачили, в якому напрямку вони зникли.
Вогнесерд перехопив винуватий погляд Прудколапа — учня Довгохвоста. Новак сидів посеред гурту молодих котів із Тіньового Клану. Іншим разом Вогнесерд гукнув би його, наказавши відшукати наставника та рушати з ним додому, але зараз йому хотілося якомога швидше знайти Сіросмуга. Він забув про Прудколапа, щойно побачив, як друг прямує йому назустріч. Поблизу не було ані сліду Срібнострумки.
— Ось ти де! — гукнув Сіросмуг, сяйнувши своїми жовтими очима.
Вогнесерд бачив, що Зборище сподобалось його товаришу, хоч той навряд чи слухав багато балачок.
— Готовий? — нявкнув він до Сіросмуга.
— Маєш на увазі піти зустрітися з Круколапом?
— Не так голосно! — зашипів Вогнесерд, стривожено роззираючись.
— Так, готовий, — уже тихіше нявкнув Сіросмуг. — Хоч і не скажу, що мені аж кортить. Проте я ладен на все, аби скинути собі з хвоста Тигрокігтя. Чи ти маєш кращі ідеї?
Вогнесерд похитав головою.
— Це єдиний варіант.
Лощовина досі кишіла котами, які тепер ладналися рушати на всі чотири сторони. Ніхто, здається, не звернув уваги на Вогнесерда і Сіросмуга. Друзі вже майже вилізли угору схилом, що вів до височин Вітряного Клану, аж тут позаду них пролунав нявкіт:
— Агов, Вогнесерде! Куди це ти?
То була Піскошторма.
— Ем… — Вогнесерд безпорадно глянув на Сіросмуга. — Ми підемо кружним шляхом, — на ходу вигадував він. — Вояк із Вітряного Клану розповів нам про кролячий садок просто біля наших угідь. Хотілося б принести додому трохи свіжини.
Раптово Вогнесерд збагнув, що Піскошторма може запропонувати свою допомогу, тому швиденько додав:
— Ти ж передаси Синьозірці, якщо вона запитає, куди ми поділися?
— Звісно, — позіхнула Піскошторма, демонструючи гострі білі зуби. — Я буду уявляти, як ти ганяєшся за кроликами, коли вляжуся собі в гарному теплому гніздечку!
Махнувши на прощання хвостиком, вона рушила геть. Вогнесерд відчув неабияке полегшення, хоч йому й неприємно було брехати.
— Ходімо, — нявкнув він Сіросмугові. — Поки нас іще хтось не помітив.
Двоє молодих вояків шугнули під кущі й попрямували вгору схилом. На верхівці Вогнесерд на мить затримався, роззираючись і перевіряючи, чи ніхто часом не йде за ними назирці. Тоді вони із Сіросмугом проминули гребінь улоговини й помчали в напрямку трясовини, за якою стояла ферма Двоногів.
«Це єдиний спосіб», — знай повторював собі Вогнесерд, біжучи вперед. Він мусив дізнатися правду. Не лише заради Рудохвоста і Круколапа, але заради усього Клану. Тигрокігтя треба спинити… перш ніж йому випаде нагода вбити ще когось.
Розділ 2
Вогнесерд обережно принюхався до стежки. Сніг був прим’ятий, на ньому були сліди Двоногів. У їхньому гнізді світилися вогні, десь неподалік було чутно собачий гавкіт. Вогнесерд пам’ятав розповідь Ячменя про те, що Двоноги спускають своїх псів із ланцюгів на ніч. Але сподівався, що їм із Сіросмугом вдасться знайти Круколапа до того, як їх помітять.