Провідниця відповзла вбік, геть знетямлена. Вогнесерд не міг визначити, наскільки важко вона поранена. Його самого скрутило від болю, коли воєвода вдарив у бік своїми могутніми задніми лапами. Вогнесердові ж лапи ковзнули піском, і він, утративши рівновагу, бухнувся на землю — Тигрокіготь поклав його на лопатки.
Вояк зустрівся поглядом із бурштиновими очима воєводи.
— Ах ти гівнюк! — прошипів Тигрокіготь. — Я з тебе шкуру спущу, Вогнесерде. Як же довго я чекав такої нагоди.
Вогнесерд зібрав кожну крихітку сили та навичок, які мав. Він був за крок від смерті, але почувався навдивовижу вільним. Брехням і вивертам настав кінець. Таємниці Синьозірки й Тигрокігтя було викрито. Залишилась тільки небезпека битви.
Вогнесерд націлився в горло Тигрокігтеві, але воєвода відхилив голову, і пазури вояка влучили в гущу смугастого хутра. Проте цей удар змусив воєводу послабити хап. Вогнесерд відкотився убік, ледве уникнувши смертоносного укусу в шию.
— Кицюня! — дражнився Тигрокіготь, готуючись до нового стрибка. — Ходи глянь, як б’ється справжній вояк.
Він кинувся на Вогнесерда, проте той в останню мить ухилився. Тигрокіготь спробував розвернутися в тісному кублі, але лапи його не втрималися на слизькій від крові долівці, і він упав на бік.
Вогнесерд миттю побачив нагоду. Він ударив кігтями згори донизу, уздовж Тигрокігтевого живота. Хутро воєводи просякло кров’ю. Він високо та пронизливо вереснув. Вогнесерд напосів на нього, знову ввігнавши кігті в пузо та заразом вчепившись зубами в шию. Тигрокіготь заборсався, марно намагаючись вивільнитися, а його гарчання ставало все тихішим, поки з живота струменем текла кров.
Вогнесерд відпустив шию воєводи, не прибираючи, проте, лап із його кінцівок і грудей.
— Синьозірко! — гукнув вояк. — Допоможи притримати його!
Провідниця тихенько сиділа у своєму вимощеному мохом гніздечку. Її чолом струменіла кров, проте вигляд крові насторожив Вогнесерда не так сильно, як вираз її очей. Вони були розгублені, їхня синява поблякла. Синьозірка незмигно дивилася перед собою, наче спостерігаючи загибель усього, над чим вона працювала.
Коли Вогнесерд заговорив, провідниця смикнулася, ніби її щойно розбудили зі сну. Рухаючись із тією ж сонною неквапливістю, вона пройшлася кублом і вляглася просто впоперек задніх лап Тигрокігтя, притиснувши його до землі. Навіть із ранами, які б надовго вивели з ладу меншого кота, воєвода силкувався вирватись. Його бурштинові очі палахкотіли ненавистю, він сипав прокляттями направо й наліво, закликаючи громи і блискавки на Вогнесерда та Синьозірку.
Вхід до кубла перегородила чиясь тінь, і Вогнесерд почув хрипке, уривчасте дихання. Він повернув голову, очікуючи побачити ще одного зайду, але то був Сіросмуг. Вогнесерда охопила тривога — вигляд у його друга був жахливий. Бік сірого вояка серйозно кровив, кровила лапа, навіть із рота вилізла кривава бульбашка, коли він простогнав:
— Синьозірко, ми... — кіт затнувся й витріщився на них. — Вогнесерде, що трапилось?
— Тигрокіготь напав на Синьозірку, — швидко пояснив йому товариш. — Ми весь час мали рацію. Він справді зрадник. Воєвода привів сюди волоцюг, які на нас напали.
Сіросмуг дивився перед собою, навіть не кліпаючи, а тоді раптом струснувся, наче випірнувши з глибокої води.
— Ми програємо бій, — нявкнув він. — Їх там надто багато. Синьозірко, нам потрібна твоя допомога.
Провідниця глянула на Сіросмуга — і не відповіла. Вогнесерд бачив, що її погляд так само порожній та невидющий, наче викриття правди про Тигрокігтя остаточно зломило її дух.
— Я піду, — запропонував Вогнесерд. — Сіросмуже, не допоможеш Синьозірці тримати Тигрокігтя? З ним розберемося після бою.
— Ну, спробуєш, кицюню, — крізь купу піску прошамкав Тигрокіготь.
Сіросмуг пошкандибав на місце Вогнесерда, поклавши лапи на груди воєводи. Вогнесерд на мить завагався, не впевнений, чи зможуть поранений Сіросмуг і перелякана Синьозірка впоратися з Тигрокігтем. Але у воєводи досі не спинилася кровотеча, тож він явно слабшав. Вояк повернувся і прудко побіг надвір.
На перший погляд, на терені були тільки волоцюги, наче всіх Громових вояків уже вигнали. Тоді Вогнесерд почав тут і там розрізняти знайомі постаті. Довгохвіст із усіх сил викручувався з-під великого смугастого кота. Плямошкур ухилявся від кощавого сірого бандита, намагаючись кігтями вдарити його по носі, аж поки випадково не врізався в іншого нападника.