Коли стало ясно, що гамір і не думає стихати, Білошторм гукнув на всі легені:
— Тихо! Нехай говорить Вогнесерд.
Вогнесерд вдячно кивнув білому вояку та продовжив:
— Круколап розповів мені, що Дубосерд загинув у каменепаді. Рудохвіст вчасно відскочив від падаючого каміння, влетівши просто у Тигрокігтя. Тигрокіготь же напав на нього і вбив.
— Це правда, — десь у тіні підвів голову Сіросмуг, доки Попелапка прикладала цілющі трави до його ран. — Я був там, коли Круколап розповідав це все Вогнесердові.
— А ще я говорив із Річковими котами, — додав Вогнесерд. — Вони розповідають ту саму історію, що Дубосерд загинув під час обвалу.
Вогнесерд очікував, що зараз здійметься ще гучніший гамір, але ніхто ані писнув. Увесь Клан моторошно мовчав, наче всім нараз відняло мову. Коти просто дивилися одне на одного, наче намагаючись прочитати на обличчях причини цих страхітливих одкровень.
— Тигрокіготь розраховував, що стане наступним воєводою, — вів далі Вогнесерд. — Але натомість Синьозірка обрала Левосерда. Коли Левосерд загинув у битві з Тіньовим Кланом, Тигрокіготь нарешті вдовольнив свої пожадання. Але воєводства йому було замало. Я… я гадаю навіть, що то він влаштував пастку для Синьозірки біля Громошляху, проте натомість у неї потрапила Попелапка.
Він перевів погляд на молоду медикицю й побачив, як у неї округлюються очі й роззявляється рот від подиву. Синьозірка також виглядала приголомшеною.
— Вогнесерд розповів мені про свої підозри, — муркнула провідниця. Її голос тремтів. — Я не повірила — не змогла повірити йому. Я вірила Тигрокігтеві, — вона схилила голову. — І помилялась.
— Але як Тигрокіготь міг розраховувати на провідництво, якби вбив тебе? — запитала Мишошубка. — Клан би нізащо його не підтримав.
— Оце, гадаю, і є причина того, що він спланував цей напад, — замість Синьозірки відповів Вогнесерд. — Тигрокіготь хотів змусити нас думати, що то один із бандитів убив Синьозірку. Зрештою, — тут його голос несподівано зміцнів, — хто б міг подумати, що Тигрокіготь, відданий воєвода, здійме лапу на свою провідницю?
Вогнесерд замовк. Він дрижав усім тілом і почувався безпорадним, як новонароджене кошеня.
— Синьозірко, — озвався Білошторм. — А що тепер буде з Тигрокігтем?
На його питання коти майже хором почали кричати:
— Вбити його!
— Осліпити його!
— Вигнати його з лісу!
Синьозірка сиділа непорушно із заплющеними очима. Вогнесерд відчував біль, який наче хвилями струменів від неї, — біль від гіркоти зради, гіркоти правди про те, що її воєвода вже так давно мав чорне серце.
— Тигрокігтю, — нарешті нявкнула провідниця, — що ти можеш сказати на свій захист?
Тигрокіготь повернув голову і втупився у Синьозірку своїми бурштиновими очима.
— На свій захист перед тобою, безвольна ти пародія на войовницю? Що з тебе за провідниця? Підтримувати мир з іншими Кланами. Допомагати їм! О так, ти заледве покарала Вогнесерда і Сіросмуга за те, що вони підгодовували Річковий Клан, і ти ж їх послала привести Вітряний Клан додому! Я б ніколи не поводився так м’яко — просто як кицюня. О, я повернув би дні Тигрового Клану. Я підняв би Громовий Клан з колін!
— І скільки котів повинні були для цього загинути? — тихенько, практично сама до себе муркнула Синьозірка. Вогнесерд здогадався, що провідниця думає про Чортополоха — жорстокого і кровожерного вояка, якого вона не змогла пустити на місце воєводи.
— Якщо тобі нічого більше сказати, Тигрокігтю, я засуджую тебе до вигнання, — оголосила Синьозірка. Кожне слово, здавалося, вилітало з її рота ціною неабияких зусиль. — Ти негайно залишиш Громові землі, і якщо хтось побачить тебе завтра після сходу сонця, він має мій дозвіл убити тебе.
— Убити мене? — зневажливо озвався Тигрокіготь. — Хотів би я бачити, як вони спробують.
— Вогнесерд тебе переміг, — озвався Сіросмуг.
— Вогнесерд? — Тигрокіготь перевів погляд на свого давнього ворога. Вогнесерд відчув, як у нього на карку заворушилася шерсть від неприхованої ненависті, що горіла в бурштинових очах воєводи. — Ще раз перейди мені дорогу, смердючий ти клубок хутра, і ми побачимо, хто сильніший.
Рудий вояк підірвався на лапи, відчуваючи, як лють заміняє йому сили, і кинув:
— Коли тобі завгодно, Тигрокігтю.
— Ні, — гаркнула Синьозірка. — Жодних бійок. Тигрокігтю, геть з-перед очей.
Великий смугастий кіт повільно підвівся. Він хитав своєю масивною головою туди-сюди, роззираючись у юрбі.