Нарешті з ясел показався Сіросмуг із двома кошенятами, які тулилися до нього, непевно тримаючись на тоненьких лапках. Дивлячись на дрібного попелястого котика, можна було вже сказати, що з нього виросте добрий вояк. А от киця з її сріблястою шубкою була викапана мама й обіцяла стати такою ж гарною та граційною.
Злотоквітка вийшла з ясел слідом за ними. Вона схилилася і торкнулася носом обох кошенят.
— Бувайте, мої любі, — сумно пронявчала королева.
Малі спантеличено занявчали, коли Сіросмуг почав підштовхувати їх уперед, а власні котики Злотоквітки тулилися до мами, ніби хотіли її втішити.
— Сіросмуже… — почав було Вогнесерд, коли товариш підійшов із кошенятами.
— Не кажи нічого, — перебив Сіросмуг. — Ти скоро зрозумієш. Підеш зі мною до броду? Мені потрібна допомога, щоби віднести малих.
— Звичайно, якщо ти хочеш.
Вогнесерд був готовий на все, якби тільки це змогло переконати Сіросмуга змінити своє рішення і залишити кошенят.
Двійко вояків крокували лісом. Вони несли в зубах котиків, які скрушно нявчали і пручалися, ніби хотіли йти самі. Вогнесерд не уявляв, як їхній батько міг від них відмовитися. Цікаво, чи Синьозірка почувалася так само, коли востаннє дивилася на своїх дітей перед тим, як Дубосерд їх забрав?
Громові коти дійшли до призначеного місця, червоне світло сонця вже згасало. Піднявся місяць, і ріка перетворилася на сріблясту стрічку, в якій віддзеркалювалося небо. Повітря повнилося тихим дзюркотом води, а висока трава на березі приємно холодила лапи своєю свіжістю.
Вояки обережно поклали кошенят на травичку. Тоді Сіросмуг відійшов на кілька кроків, покликавши Вогнесерда йти за ним.
— Ти мав рацію, — нявкнув сірий вояк. — Я не можу їх віддати.
Раптом Вогнесерда переповнила радість. Сіросмуг передумав! Вони могли повернути кошенят додому, вони би побороли Річковий Клан заради цього. Та його серце застигло, коли Сіросмуг продовжив:
— Я йду з ними. Вони — єдине, що в мене залишилося від Срібнострумки, а вона наказала піклуватися про малечу. Я би помер, якби нас розділили.
Вогнесерд витріщився на нього з розкритим ротом.
— Що? Ти не можеш! — крикнув він. — Ти ж належиш до Громового Клану.
Сіросмуг похитав головою.
— Більше ні. Мене там ненавидять, відколи дізналися про Срібнострумку. Вони ніколи не довірятимуть мені знову. І я навіть не знаю, чи хочу цього. Не думаю, що в мені зосталася бодай крихта відданості Клану.
Слова друга пронизали Вогнесерда, ніби пазури ворога.
— Ох, Сіросмуже… — прошепотів він. — А як же я? Я хочу, щоб ти був у Клані. Я довіряю тобі всім серцем, і я б ніколи тебе не зрадив.
Жовті очі Сіросмуга сповнилися смутком.
— Знаю, — промурмотів він. — Ніхто ніколи не мав такого друга, як ти. Я б за тебе життя віддав, ти знаєш.
— То залишся у Громовому Клані!
— Не можу. Це єдина річ, якої я не можу зробити для тебе. Я мушу бути зі своїми кошенятами, а вони належать до Річкового Клану. Ох, Вогнесерде, Вогнесерде... — у його голосі лунав розпач. — Мене ніби розривають надвоє!
Вогнесерд притулився до друга й почав вилизувати йому вухо. Сіросмуг увесь здригався від жалю. Вони стільки пережили разом. Сіросмуг був першим, хто взагалі заговорив із домашнім котиком, що загубився в лісі — першим його другом у Громовому Клані. Вони разом тренувалися й разом принесли вояцьку присягу. Разом полювали й у спекотні дні зеленлисту і в жорстокі морози гололисту. Разом вони відкрили правду про Тигрокігтя та ризикували накликати на себе гнів Синьозірки.
А тепер усе закінчувалося.
Та найгірше те, що Вогнесерд не міг знайти слів, аби заперечити другові. Це правда — Громовий Клан усе ще звинувачував Сіросмуга за його зв’язок із Річковою королевою, і навряд чи вони коли-небудь прийняли би цих кошенят. Навіть якби й боролися за них, то це було би тільки заради честі Клану. Вогнесерд не бачив нормального майбутнього для Сіросмуга чи його малюків у Громовому Клані.
Нарешті Сіросмуг повернувся й покликав кошенят. Вони подибали до нього, тоненько й жалібно нявкаючи.
— Уже пора, — тихо сказав сірий вояк Вогнесердові. — Зустрінемося на наступному Зборищі.
— Це вже не буде так само.
Сіросмуг кілька довгих митей дивився на товариша.