Лисий у розпачі подивився туди, де сиділа Леля й похолов. Дівчинка злазила з дерева. Якщо вовкулаки її побачать… Що робити? Як відволікти їхню увагу? Жодної ідеї не з’являлося. Безнадійно роззирнувшись, хлопець раптом побачив…
Він навіть не обмірковував, навіть думки не сформував, просто вчепився за перше, що впало в око, як потопальник за соломину.
— Гей ви, собаки обідрані! — голосно крикнув він на вовкулаків. — Ловіть!
І випустив з арбалета стрілу. Реакція у вовкулаків була дуже добра. Вони провели стрілу поглядом і з підвиванням кинулися за нею. Мов собаки, що змагаються — хто першим наздожене кинуту хазяїном палицю.
Леля цього не бачила. Вона вже злізла з дерева й перебіжками, ховаючись за стовбурами, наближалася до купки дітей, які, нажахані, тиснулися одне до одного й намагалися не піддаватися надії.
Повний безлад
Остання стріла Лисого пройшла просто через середину куща, зірвавши з нього кілька листочків. Кущ привітно замахав гілками.
Лисий зіскочив з дерева й побіг до Лелі й дітей. Коли він уже був зовсім близько, радісне завивання за спиною змінилося зляканим скімленням. Хлопець пробіг іще три кроки до тіла вбитого вовкулаки, на льоту висмикнув з його спини стрілу і впав, перевертаючись у повітрі.
Вовкулаки бігли прямо на нього. Від божевільного страху їхні ряхи нагадували людські обличчя. Лисий, не підводячись на ноги, випустив стрілу в вожака, який біг першим (Леля також встигла одного підстрелити), а потім розмахнувся і з силою пожбурив арбалет ліворуч. Дев'ятеро здоровенних волохатих тварюк інстинктивно кинулися за арбалетом, раді, що є якась справа, що є можливість не думати про жах, який гнав їх півхвилини тому.
Леля перерізала мотузки найстаршого хлопчика, кинула Лисому палаш у піхвах, а сама висмикнула стрілу з грудей колишнього вожака зграї.
Вовкулака, який біг першим, схопив арбалет і розвернувся, щоб бігти з ним назад. На повному ходу в нього врізався інший. Обоє повалилися на землю, і тут наспіли решта семеро. Але битися за арбалет вони не стали, раптом усі завмерли, ніби прислухалися.
І тут усі — і малі діти, і Леля, і Лисий, і вовкулаки почули рясне плямкання.
Найменша дівчинка заверещала. Вовкулаки кілька секунд мовчки дивилися на неї, потім дружно додали басів і кинулися навтьоки.
— Лисий, на дерево! — крикнула Леля.
Сама вона швидко звільнила дітей від мотузок і почала лихоманково згрібати соснове гілля. Лисий зрозумів її. Він, напружившись з останніх сил, відкотив тіло колишнього вожака з соснової перини.
— Хутчіш усі під гілля! — скомандувала Леля.
Діти зразу її зрозуміли й полізли під перину. Лисий схопив колчан з червоноперими стрілами й миттю вилетів на молоденький дубок.
— Лелю, сюди!
Але вона його не послухалась, побігла слідом за вовкулаками. Ні, не за вовкулаками, а по арбалет, який вони покинули. Прихопивши його, вона причаїлася за деревом і натягнула тятиву. У неї була лиш одна чорнопера стріла.
Плямкання наближалося, але не так швидко, як Лисий очікував. Потім він зрозумів, що жаби зрізають кут і переслідують вовкулаків. Втім, хлопець вирішив поки що не ризикувати й ще посидіти на дереві. І правильно зробив. Далеко в лісі почувся розпачливий зойк, а потім тупіт вовкулаків почав наближатися. Очманілі від жаху, отупілі від сонячного світла, вони були в істериці, нічого не бачили, бігли, не розбираючи дороги. Може, вони й проскочили б повз дітей, але один із них біг прямо на соснову перину. Лисий з жахом подумав, що буде, якщо той з розмаху скочить на сховану під гіллям малечу.
І щойно він про це подумав, як свиснула стріла, і вовкулака покотився по землі. Решта троє побачили дівчинку з арбалетом й розлючені кинулися до неї. Лелі тікати нікуди. Здертися на дерево вона не встигне. Часу на роздуми не було.
Лисий люто загавкав по-собачому, але це вже не спрацювало. Вовкулаки не звернули на нього уваги, хоч він і сидів на дереві просто на їхньому шляху.
І тоді Лисий зіскочив з гілки, перевернувся через голову, відчайдушно змахнув палашем і рубанув ближчого до нього вовкулаку навскоси через груди. Двоє інших на мить завмерли, і цієї миті Лисому вистачило, щоб висмикнути з тіла вбитого чорноперу стрілу. Але дістати з-за плечей арбалет йому вже було нічим: у правій руці палаш, у лівій — стріла. Велетенський вовкулака кинувся на нього з такою швидкістю, що хлопець навіть не встиг змахнути палашем. Волохатою лівою рукою він схопив хлопця за праве зап'ястя і рвонув його праворуч з неймовірною силою. Тіло Лисого було відкрите для вовкулачої пащі. Смердюча слина крапнула хлопцеві на груди. В останній надії він змахнув лівою рукою і встромив стрілу між жовтих ікол. Вовкулака загарчав, слина зробилася червоною, він упав на Лисого, придавивши того до землі своїм брудним волохатим тілом. Падаючи, Лисий ударився головою об пеньок. Світ поплив перед очима. Останнє, що він почув, був звук плям і відчаидушнии зойк — от тільки чий?..