Він обернувся і ледве встиг підхопити на руки губату дівчинку, що кинулася йому в обійми, як рідному. Від несподіванки Лисий втратив рівновагу й повалився на спину, а вона двійко цьомкнула його в щоку. За все життя його стільки не цілували дівчата, як за останні три дні.
Але й то ще було не все. Він не встиг виборсатися з обіймів чіпких маленьких ручок, як на нього з виском налетіла ще одна дівчинка і теж завдала потужного поцілунку. Лисий уже й не намагався випручатися. Геть червоний, він дивився, як регочеться Леля й відчував повну безпорадність.
Нарешті вона прийшла йому на допомогу й голосно гукнула:
— Так, годі лизацця. Зараз дощ пайде. Мершій до роботи!
Дівчатка ще дружно цьомкнули Лисого в щоки й нарешті звільнили. Вони скотилися з пагорба до Лелі, підхопили по невеличкому оберемку лози й подалися геть. Леля знову розсміялася, дивлячись на збентеженого хлопця.
— А ти ло-овкий! — глузливо протягла вона. — Допомагати будеш?
— Буду, — сердито буркнув Лисий.
— Тоді ставай рубай лозу, а я піду до будівельників. Бо вони там без мене набудують. — Вона зібрала в оберемок решту нарубаної лози і, остаточно добиваючи Лисого, послала йому повітряний поцілунок.
Обцілований хлопець заходився люто рубати шаблею лозу. Але він не встиг навіть ввійти в ритм роботи, як прибігло ще четверо дітей — одна дівчинка і троє хлоп'ят. Як і перша, дівчинка налетіла на нього, стрибнула на руки й поцілувала в щоку, а хлопці тормошили, тусали й ляскали по спині, аж Лисий злякався, що хтось із них напореться на шаблю й поріжеться.
— Та годі вже вам! — нарешті не витримав він. — Розкажіть краще, що ви там будуєте.
Діти заговорили разом, показуючи руками й пояснюючи, але щось зрозуміти годі було сподіватися. Втім, одне Лисий збагнув: поки сам не побачить, від них нічого не діб'ється.
— Зрозуміло, — сказав він. — Тоді беріть лозу й несіть до Лелі.
— Ти теж приходзь, як нарубаєш, — промовило дівча. — Ше треба багацько.
Вони потягли нарубану лозу, а Лисий заходився рубати далі, намагаючись зрозуміти зміст останніх слів.
Рубав він короткими ударами, навскоси, трохи вище кореня, щоб не затупити шаблю об землю. Верболіз охоплював кільцем невеличке болітце, що невідомо якими водами живилося. Рухаючись по колу, Лисий залишав навколо болітця кільце гострих шпичаків.
Він уже закінчував роботу, коли прибігли всі діти, крім Лелі й Івася. Разом вони розділили по оберемках лозу й пішли туди, де Леля затіяла будівництво.
Між чотирма деревами будівельники закріпили горизонтальні балки, між якими заплели верболіз. Тепер Івась лазив по цьому дахові й прив'язував до переплетеної лози велике листя лопухів. Леля, як помітив Лисий, добре знала справу, вдало вибрала місце. Плетений дашок був трохи нахилений — нижчий з півночі й вищий з півдня. Тепер Леля заплітала північну стіну. Принаймні на цю й ще одну стіну принесеної лози повинно було вистачити. Важко уявити, від яких ворогів могла захистити ця халабуда. Хіба що від дощу і вітру. Але й це вже було щось.
Лисий обійшов довкола халабуди, посмикав, чи добре закріплені балки, як тримається живопліт. Балки було просто покладено в розщелини, вони трималися тільки завдяки своїй вазі. Якщо буде сильний вітер, то цілком може їх повалити разом зі стінами. Добре ще, як ніхто не постраждає.
Він заліз на дерево й міцно припнув лозою балку до розгалуження гілок. Побачивши, що він робить, Івась спритно видрався на інше дерево й почав робити те саме. Ще один хлопчик поліз на третє дерево.
— Миколо, Миколо, — гукнула до нього Леля. — Вони з цим самі впораюцця, давай швидше плети стіну. От-от піде дощ.
А воно й справді дуже швидко збиралося на дощ. У лісі потемніло. Верхівки дерев зашуміли, сосни почали хитатися й нашорошено рипіти.
Робота закипіла з новою силою. Двоє хлопчаків обчурхували верболіз, іще один обдирав з нього довгі пасма лубу, решта плели стіни. Лисий закінчив прив'язувати балку на другому дереві, а потім прикинув, що лози на третю стіну не вистачить.
— Піду ще пошукаю лози, — сказав він Лелі.
— Я з тобою! — зірвався з місця один із хлопчаків.
— Нічого тобі з ним ходиць. Він не маленький, — твердо мовила Леля, і хлопчак слухняно повернувся до роботи, хоч ясно було, що він з того незадоволений. Леля звернулася до Лисого: — Візьми арбалет про всяк випадок.
Лисий вирішив розпочати пошуки з того місця, де вже вирубав лозу. Він сподівався, що десь поблизу того гайочку повинен бути ще такий. Хлопець спустився в улоговину, але нічого там не знайшов. За ближчим пагорбом також не виявилося придатного верболозу. Далі знову починався схил, але він Лисому не сподобався. Щось погане було там внизу, в заростях. Хлопець напустив на себе байдужість, повернувся й пішов знову під гору, відчуваючи, ніби хтось за ним спостерігає. Він завернув за великий дуб, що стояв на пагорбі, й зупинився, притулившись спиною до стовбура.