Попереду вигулькнув мертвий пеньок, за яким причаїлася жаба. Вона щойно перестрибнула через чіпкий терновий кущ, який клубочився впритул до пенька, і знала, що Лисому через цей кущ не перескочити. Йому була одна дорога: оббігати пеньок зліва, і вона приготувалася до вирішального стрибка. Часу на роздуми хлопець не мав. Він щосили відштовхнувся й полетів просто над пнем, над жабою, ризикуючи приземлитися на неї або за лікоть від неї — і тоді жаба своїм клейким язиком вистрілить йому в ногу і з розмаху вліпиться в литку всім своїм жаб'ячим тілом, встромить у нього десятки тоненьких зелених мацачків і через них миттю переллється в його кров і м'язи…
Але стрибок був справді потужний. Цю перешкоду Лисий також подолав. Втім, що робити далі, він уже не дуже уявляв. Вдруге обдурити жаб на протиході чи перескочити через них не вдасться — вони ці маневри вже вивчили й повідомили про них одна одній. Як саме вони розмовляють, Лисий не знав, не чув, але те, як злагоджено вони його заганяли, свідчило, що жаби спілкуються навіть на великій відстані.
Йому, власне, більше нікуди бігти. Ззаду йшла суцільна лава загоничів, попереду дружно плямкали їхні родичі. До того ж, схоже, його вже ліворуч обходили.
І тоді Лисий зробив те, чого робити аж ніяк не можна. Він навіть обдумати це рішення не мав часу. Вихопивши з-за спини шаблю, він різко рвонув праворуч — на зловорожу галявину, швидше навмання, аніж прицільно, змахнув шаблею в повітрі, вперше в житті переконавшись, що можна розрубати їдючу жабу на льоту, вискочив на вільний простір і прямо перед собою побачив голодне око, що наближалося з неймовірною швидкістю. Але тут Лисий об щось спіткнувся, і це врятувало йому життя. Він сторчголов покотився по траві, а над ним ображено пролетіла маленька зелена звірючка. Знову ж таки не роздумуючи, ще не звівшись на ноги, Лисий змахнув шаблею і під самий корінь зрубав кущ, який ще так недавно привітно махав йому однією гілочкою. Зараз пагони майже всі були безлисті. Тільки на одному з них тремтіло три листочки, а четвертий щойно зіскочив на землю, сидів за півкроки від обличчя хлопчика. Жаба роззявила пащу, в якій жовтів клейкий кінчик язика. Підвестися чи бодай змахнути шаблею вже часу не було.
Лисий різко опустив голову, сподіваючись, що капелюх хоч на мить захистить голову, і почув тоненький свист. Тут же щось вдарило і хлюпнуло поруч із ним.
Хлопець розплющив очі й знову побачив перед собою їдючу жабу. Але тепер вона була сплющена й безпомічна, пришита до землі короткою стрілою з червоним оперенням.
Лисий роззирнувся. Жодного сліду того, хто міг би випустити стрілу, він не помітив. Зате помітив на відстані трьох кроків від себе ще одну зелену жабу, і поведінка цієї жаби вразила його чи не більше, ніж несподіваний порятунок.
Звиваючись, із тіла жаби випручувалися зелені черви й методично занурювалися в землю. Жаба проростала, пускаючи коріння.
— Шо ж ти накоїв? — вийшовши з-за дальнього дерева, спитала струнка зеленоока дівчинка з невеликим арбалетом напоготові. Тятива була натягнута, а в ложі червоніло оперення короткої стріли, блискуче жало якої дивилося Лисому прямо в очі.
Священна заборона
«Ти можеш зустріти багато небезпек, з якими добре знайомий, — казав йому перед подорожжю старий Інженер. — Може статися так, що все небезпечне з сущого в довколишньому лісі стане на твоєму шляху. Ти знаєш як поводитися. Ти мусиш подолати ці перешкоди. І ніхто тобі не допоможе».
Усе це не лякало Лисого. Він добре знав ліс, не раз ночував у лісі далеко від села — сам-один. Ніхто не знав ліс так, як знав він. Тому й обрав Інженер саме його, незважаючи на вік.
«Але що далі ти віддалятимешся від свого села, — вів далі Інженер, — то несподіванішими ставатимуть небезпеки. Ні я, ні хто інший не знає, що на тебе чекає там. Може статися так, що істоти, добре відомі й не страшні тобі, виявляться в дальніх лісах хижими й підступними. — Інженер замовк і довго м'яв своє жовте вухо, ніби намагався зібгати вушну раковину й сховати її в самому вусі. — Якби ж знаття, якби ж знаття… — Таким невпевненим і мало не розгубленим Лисий ніколи його ще не бачив. — Можуть зустрітися вовкулаки, мавки, лішаки, — я розповідав тобі про них. Не знаю, чи зможеш ти їх розпізнати, не розгубитися. Дуже сподіваюся, що зможеш. Будь дуже обережний. Завжди, щокроку. Не поспішай, не роби нерозважливих рухів. Ти все це знаєш…»