3. Лесик-Телесик
Незрозуміла казка
Два роки Лисий навчався у Інженера найнесподіваніших речей. Він іще й зараз не знав, навіщо, наприклад, він вчився читати. Можна було б вивчити написання трьох-чотирьох необхідних слів, та й годі. Але Інженер наполягав, щоб Лисий читав — і в голос, і сам до себе, ще й підганяв, мовляв, читати треба швидше.
Щоправда, Лисий і не шкодував, що навчився, і що всю книжку прочитав від початку до кінця. Книжка була чудернацька, вона описувала події в світі, який навіть важко собі уявити. Там герой також жив у лісі, але то був невеликий ліс — він увесь уміщався на острові. Героєві жилося там добре, але він увесь час чомусь хотів з того острова забратися на велику землю.
І ще у нього був друг — П’ятниця. Герой звільнив його з рук людожерів. Дуже багато подібного. Але при тому все в цій книжці було не так. Той ліс був зовсім не такий. У ньому було безпечно. Там якщо текла вода, то її можна було пити.
Тут до води було рукою подати, а пити нічого. Та ще й ніч. А вони від спраги не можуть заснути.
— Хочете, я розкажу вам казку? — Лисий подав голос.
— Хочемо, — першою озвалася Марічка. За нею висловили таке бажання й інші.
— Був такий чоловік на світі. Звали його Робінзон. На великому кораблі він плавав по морю.
— А що таке кораблі? — спитала Марічка.
— Кораблі — це такі великі човни. Люди на них плавали по морю. Зрозуміло?
— Зрозуміло. А шо таке поморю?
— Не «поморю», а «по морю». Море — це така вода без кінця й краю. Станеш на березі, дивишся, дивишся, а бачиш тільки воду. Як річка, але без другого берега. Зрозуміло?
— Зрозуміло. А як це — без другого берега?
Лисий замислився. В книжці також не було пояснення цього складного питання. Але прочитавши її, Лисий уже якось сам уявляв собі цю безкраю воду. Тільки от як це пояснити малим?
— Уяви собі річку, таку широку, що кілька днів на човні плистимеш і не допливеш до другого берега.
— А коли ж допливеш?
— А потім іще три дні, і вже допливеш.
— А пити цю воду можна?
— Ні, вона солона.
— А як це солона?
Лисий знову замислився.
— Знаєш, коли подряпаєш руку, на ранці виступає кров. Якщо її лизнути, то вона на смак солона. Зрозуміло?
— Так. А з кого ж це так багато крові, що й за кілька днів не допливеш?
Усі засміялися. Лисий втомлено зітхнув.
— Гаразд, на сьогодні досить казок. Давайте спати.
— Ти ж іше нічого не розказав…
— Завтра.
Запала тиша. Далеко відійти від вовкулачого сліду вони не могли. Не могли далеко відійти й від берегового лісу. Тут також можна було сподіватися будь-якої небезпеки. Але чомусь Лисий відчував, що ця ніч буде спокійною, що ніхто їх не потурбує. Буденно дзвеніли цвіркуни, десь далеко заходився в пісні соловейко. Земля ще зберігала денне тепло. Якби не спрага…
Здається, діти поснули.
— Ти не спиш? — тихенько спитала Леля, і Лисий зрозумів, що це до нього.
— Ні.
— Шо це за таку казку ти розповідав? Я й сама нічого не збагнула. Де ти її чув?
— Це з книжки.
— Де ти бачив книжку?
— У нашому селі. Вона зберігається в старовинній скрині, окутій залізом.
— І ти умієш читаць?
— Так.
— У вас усі уміюць?
Тепер Лисий помовчав. Брехати їй він не хотів. А якщо скаже, що тільки він, зразу виникне запитання, звідки, навіщо і так далі. А там недалеко до мети його подорожі.
— Це ти навмисно вивчився, шоб шось знайти в Руїні?
Як їй вдавалося так про все здогадуватися?
— Ти повинен знайти там книжку? — Леля пішла далі.
— Чого ти на мене образилася сьогодні? — запитанням на запитання відповів Лисий.
— Та… так.
— Ну скажи, чому?
— Просто ти буваєш такий нестерпний, коли відчуваєш себе героєм, таким непереможним переможцем… Усе знаєш, усе вмієш, не відповідаєш на запитання… — Вона помовчала. — Як от зараз. Ти таку таємницю вмієш зробиць на рівному місці… Я від тебе нічого не приховую. А ти все темниш і темниш…
Загалом вона мала слушність. І якби з цього й почала, Лисий, мабуть, розповів би їй усе про те, куди й чого він іде. Але оті її слова про героя… Це було несправедливо. Він не знав, що тут можна сказати, тому просто образився й замовк. Невже й справді він справив на неї таке враження? Чим? Коли? Коли не хотів говорити, що придумав перелітати через слід вовкулаків? Чи коли не хотів сказати, навіщо натер гадюку м'ятою? Але ж він тоді й сам не був певен, чи варто це робити, чи варто ризикувати.
Герой… А що, хіба він не врятував їй життя? Хіба він усіх їх не врятував? І не раз. А вона таке каже…