Лисий та Івась не поворухнувся, і лішак дужче притиснув ножа до Василькового горла. Під вістрям виступила крапля крові.
— Не слухайтеся його, — прохрипів Василько, якому вочевидь важко було говорити. — Хай ріже. Потім уб'єте його, а мене вилікуєте мертвою водою.
— Хе-хе-хе, — раптом зрадів дідок і додав гидотним єхидним голосом: — Мертва вода рану загоїть — це правда. А до життя тебе не поверне. Для цього потрібна жива вода. А де її взяти — цього ви якраз і не знаєте. І я вам тепер ні за що не скажу. Хочете перевірити?
Лисий повільно нахилився й поклав палаш на підлогу. Ще мить повагавшись, Івась вийняв з арбалета стрілу й кинув її собі під ноги. Потім поклав на підлогу арбалет.
— От і добре. От і добре. А тепер візьми ти, здоровий, мисника. Є там ще вода? О, трошки лишилося. То напої нею кляту бабу. Та мерщій рухайся! Бо я його кров'ю заллю тут усе!! — Діда було не впізнати. Стільки сили й люті, і готовності піти до краю…
Страшний звір
Здавалося б, що було раніше випустити стрілу! То й не вляпалися б у таку халепу. Це все Лелині балачки. Дружити! З ким? З цим звірюкою? Лисий підняв з підлоги мисник, у якому на денці лишалося трохи мертвої води. А ще кілька хвилин тому він планував, що казанок візьмуть із собою й будуть у ньому кип'ятити воду, щоб можна було її пити. Ото б напилися…
Але що ж робити тепер? Напоїти бабу Ягу? Коли Лисий стріляв вовкулаків, він не відчував ніяких докорів сумління. То були звірі, вороги. Баба Яга також ворог. Підступний і лихий. Але вона спить. І вона так схожа на людину…
— Це бабин казанок, — прохрипів Василько.
— Бабин, бабин, — погодився лішак.
— Він бабі шкоди не завдасць, — додав хлопчик. — Швидше навпаки — розбудиць її.
— Не розбудить, — відповів лішак, але без упевненості в голосі.
— А от спробуйте сісти в ступу, й побачите, що вона з вами зробиць, — наполягав Василько.
— Ні… — хитро пропищав дід. — Я не сяду в ступу. Я он його посаджу в ступу. — Він указав брудним пальцем лівої руки на Івася. — Давай хутко!
Лисий, стоячи з мискою біля лежанки, вирішив іще затягти час.
— Діду, невже ви не бачите, що нічого у вас не вийде. Ну, вб'єте ви одного, а решта вб'є вас. Чого ви добиваєтеся? Ви ж бачили, що вас ніхто не хотів убивати.
— Як же не хотів, як хотів! Ось він хотів — напою вас, каже, мертвою водою з казанка…
— Так ви ж самі казали, що то добра вода!
— А ви… А ви… Ви бабу Ягу обдурили!
— Ну, так не вбили ж! Скільки разів ви обдурили нас. А якби ми за кожну брехню вас убивали — що б то було?
Логіка була на боці Лисого. Але погодитися з цим лішак не міг ні за що.
— І взагалі замовкни, бо я твоєму братові швидко кров пущу! А ти йди до ступи, кому сказав! — прикрикнув він на Івася.
Хлопець підійшов до ступи й зупинився. Всі завмерли, навіть лішак. І тут на печі пролунало кошаче нявкання. Лішак стрепенувся, крутнув головою на піч, але стояв він під самою піччю, тому нічого не побачив — дівчатка залізли вглиб. Лішак зрозумів, що він геть забув про дівчинку з арбалетом, яка тепер була за його спиною. Стріляти з арбалета вниз вона не могла, але ліш акові, мабуть, про те не було відомо.
Зрозумівши Лелин задум, Івась також нявкнув. Ясна річ, лішак не міг не збагнути, що двох котів тут не може бути. Та навіть якби й були — що йому ті коти порівняно з такими небезпечними дітьми! Однак мимохіть він повернув голову в бік Івася, на мить втративши контроль над своїм заручником. І тут же на голову йому зі всією силою, на яку Леля була здатна, опустився приклад ЇЇ арбалета.
Бити, лежачи на печі, їй було незручно, та й лішак, схоже, був готовий ще й не до таких ударів. Оглушити його не вдалося, але вдалося збити з ніг. Падаючи, він встиг полоснути ножем Івася по плечу. По руці заструменіла кров.
А далі Лисий зробив те, що вже давно планував зробити — просто не мав слушної нагоди. Він навстіж відчинив вхідні двері, і лішак завив, затуливши очі обома руками.
Лисий підбіг до Василька й вилив усі рештки води з мисника на рану. І кровотеча тут же припинилася.
Затуляючи очі то руками, то крилами, лішак катався по підлозі, раз у раз перетворюючись то на маленького дідка, то на велику сову. Людські слова в його крикові чергувалися з совиним пугуканням, і нічого не можна було зрозуміти.
Лисий жестами показав Лелі, щоб виводила дітей. Усі повистрибували з дверей, тільки Івася й Василька Лисий затримав. Утрьох вони спробували винести ступу, але вона була така важенна, що годі зрушити з місця.
— Треба покликати Петруся, — сказав нарешті Івась.
— Ти думаєш, він такий сильний? — здивувався Лисий.