Наталка розцвіла й собі.
— Ніхто не лив.
— Ти вже й так натомилась, а я хотів тебе ще попросити пробігтися.
— Звичайно, — миттю погодилася дівчинка. — А куди?
— А збігай до Вуханя, скажи йому, що я просив зайти до мене.
Усмішка зникла з Наталчиних уст. Вона невпевнено перевела погляд з Лисого на Вуханя, потім знову на Лисого.
— Ти жартуєш?..
— Але ж ти могла й не знати, що він уже тут, правда?
Наталка промовчала, досі нічого не збагнувши.
— Прийдеш, постукаєш. Якщо хтось спитає, чого тобі, скажеш, що я хотів бачити Вуханя, а ти не знаєш, де його шукати.
— А хто спитає?..
— Та, може, ніхто й не спитає. Тоді просто повернешся сюди. А по дорозі кинеш оком на Любине подвір’я. Якщо вона справді затіяла прання, то ти ж побачиш, правда?
— Звісно, побачу, — погодилася Наталка. — Не в хаті ж їй зараз прати! По такій погоді. А… Зрозуміла! — додала вона. — Це щоб Люба не здогадалася, що я до неї, так?
— Так. Молодець, що збагнула. А якщо зустрінеш…
— Кого?
— Та ні, нічого. Це я так…
Однак цього разу Наталка зрозуміла його з півслова.
— А якщо зустріну Лелю з Васильком, то скажу, щоб одразу йшли сюди. Так?
— Так, звичайно. Якщо зустрінеш.
І Наталка побігла.
— Тобто зараз мене найбільше хвилює одне питання, — Лисий повернувся до розмови, що точилася до приходу Наталки. — Навіщо комусь потрібен казанок?
Тут є значно корисніші речі. Якщо вже відчинили комірчину, то могли взяти й ступу, й мітлу, й рогач…
— Мабуть, хочуть когось отруїти, — просто пояснив Борода, який сидів на лаві, широко розставивши ноги.
— Може, й так, — погодився Лисий. — А може, й не так.
— Чому не так? — здивувався Борода.
— Якось занадто просто. І занадто складно. — Лисий провів рукою по голому черепу, ніби причісуючи думки. — Уявімо, що хтось у селі вирішив когось убити…
— Ну, це ти той… Зроду такого не було, — заперечив Вухань. Він був молодший від Бороди, однак постійно намагався показати, ніби пам’ятає значно більше, ніж його співрозмовник.
— Не було, — повторив Лисий. — Не було… Але навіть якби справді хтось намірився когось убити, навіщо так складно?
— Щоб ніхто не здогадався, — Борода почухмарив у бороді.
— Як це «не здогадався»! — Вухань аж підскочив. — Люди так просто не той… Як хтось поп’є той… і простягне той…, одразу зрозуміло, що його той… Отруїли тобто.
— Хто? — тихо спитав Лисий.
— Що «хто»? — не зрозумів Вухань запитання.
— Хто отруїв?
— Той, у кого той… казанок, — Вухань здивувався такій нетямущості.
— А в кого казанок?
— Та ти мене просто той, — образився чоловік. — Просто заплутати вирішив?
— Ні, я сам хочу розібратися, — Лисий спробував заспокоїти його. — Провернути таку роботу, розрубати замок — усе це для чогось треба, правда? Щось же змусило людину все це зробити. В нас у селі взагалі ніяких замків досі не було. Ніхто й не чув про них. Хочеш убити людину — зайди вночі до хати й… І ніхто не довідається що це ти…
— Так не буває, — заперечив Борода. — Хтось побачить, здогадається… І навіщо? Хтось же знатиме, кому він заважав. Так же просто не вбивають.
— Згоден, — підхопив Лисий. — А тепер уяви собі, що хтось хоче отруїти людину водою з казанка. Це легше зробити чи важче?
І Борода, і Вухань замислилися. Ніяк не могли збагнути, куди Лисий хилить.
— І все одно казанок украли… — закінчив Лисий свою думку. — Постає питання: навіщо?
— А може, він іще щось уміє, — нарешті подав голос Борода.
— Хто? — скинувся Вухань.
— Казанок.
— А хто може про це знати? — здавалося, Лисий не стільки питав їх, скільки підказував відповідь.
— Баба Яга, — промовив Петрусь.
Усі дуже здивувалися. Не з того, що хлопчик згадав бабу Ягу, яка давно загинула Просто доти Петрусь жодного разу не втрутився в розмову, уважно вивчаючи пошкодження, завдані замкові.
— Баби Яги в нас у селі немає, — після паузи відмахнувся Вухань.
— І Лішак, — тихо додав Петрусь.
Із Лішаком діти познайомились у хатині баби Яги. Це був хитрий і підступний маленький дідок, що вмів перекидатися на велику сову. Він тоді пропонував убити стару й забрати все її причандалля. Собі просив тільки ступу. А потім усе склалося так, що єдиним правильним рішенням було вбити Лішака, аби не наражати себе на страшні небезпеки в майбутньому. Однак убити його Лисий тоді не зміг — просто не звелася рука пустити стрілу в беззбройну істоту.
Діти замовкли й мовчали досить довго. Все зваживши, Лисий не погодився.