Запала мовчанка. А за хвилину Лисий мусив погодитися:
— Гаразд, так воно й було. А… — він на мить замовк. — А піти я хотів якомога швидше, бо зрозумів, що Інженер нічого не знає про те, що мертва вода може лікувати.
— А чому ти йому про це нічого не сказав — тоді ще? — здивувалася Леля.
— У тому й річ, що я йому казав. Але він не почув. Він тоді дуже неуважно мене слухав.
— То чму ти щойно йому не сказав?
— Не знаю, — Лисий замислився. — Мабуть, тому, що подумав…
— Що? Що ти подумав?
— Не знаю, — повторив Лисий. — Це зовсім погано — те, що я подумав. — І тут же він вирішив, що кому-кому, а Лелі мусить розповісти, бо якщо й між ними лишатимуться підозри, тоді справи зовсім кепські. — Я нікому, крім Інженера, не казав про те, що казанок варить мертву воду і що вона не тільки вбиває, а й заживляє рани. Розумієш?
— Ти хочеш сказати?.. — Леля навіть не наважилася договорити фразу до кінця.
— Нічого я не хочу сказати… Просто сьогодні стільки всього трапилося… — Лисий повільно рушив до криниці, Леля ступала поруч.
Він розповідав і розповідав, зупиняючись, знову рухаючись, збиваючись і повертаючись до пропущених подробиць…
Леля була вражена такою кількістю несподіваних подій і відкриттів у селі за один день, але при цьому відчувала й щось на зразок образи: з нею протягом цього дня теж трапилося безліч усього найнесподіванішого, але досі ніхто не поцікавився тим, що пережила вона.
Втім, вони вже дійшли до криниці, де самотньо бовваніла велетенська постать Бороди, тож розповідати про свою подорож Лелі знову не випадало.
Борода доповів, що ніхто до криниці не приходив, а якби хто й був, то води дістати не зміг би, бо він, Борода, відв’язав відро й сховав у кущах.
— Прив’язуй на місце, — сказав Лисий. — Будемо перевіряти воду.
Ранка на пальці вже не кровила, але поріз був свіжий. Вода з криниці не допомогла.
— Звідки ж Івась приніс воду? — в Лелиному голосі звучало цілковите нерозуміння.
— А звідки він міг її принести? — розсміявся Лисий. — У нас тільки одна криниця.
— То як же?.. Тоді звідки Люба принесла воду Інженерові?
— Теж звідси. Тільки значно пізніше, ніж Івась приніс тобі. Тобто мертва вода з часом втрачає властивості. Якщо її одразу не використати, розумієш?
— Може й так, — задумливо промовила Леля. — А може, просто в криниці вода проточна.
— Ну, це ми легко перевіримо. В будь-якому випадку нам треба принести додому води. Заберемо це відро, тоді й Бороді можна не чергувати до ранку — без відра води ніхто не набере.
У цьому не було повної правди — адже по воду кожен приходить зі своїм відром, тож прив’язати його й опустити в криницю — зовсім не складно. Однак Леля нічого не заперечила — надто вже хотілося вірити, що небезпека не така страшна, як уявлялося тому, хто її влаштував.
Додому вони майже бігли, тому Леля знову нічого не могла розповісти про свій день.
Дома ніхто не спав — усі сиділи в напруженому чеканні. Тільки Василько говорив — розповідав про подорож. Але слухали його не дуже уважно. Всі ті страхи були позаду, а попереду з темряви насувалася небезпека страшна й незрозуміла, наслідки якої діти навіть боялися собі уявляти.
Першим увійшов Лисий і зразу ж попрямував до ряднини, за якою перед тим милася Леля. Він одкинув запону й остовпів. Ночви стояли вертикально при стіні, й мертвої води в них, звісно ж, не було.
— Навіщо вилили воду? — різко обернувся він до дітей.
— А чого її зберігати? — відказав Івась. — Ще й Глина постійно хотів напитися…
Леля стояла в дверях і безпорадно дивилася на ночви.
— Куди ви її вилили? — спитав Лисий.
— Відром виносили за хату. Там і вилили, — знову за всіх відповів Івась — як старший. — А що, не треба було?
Лисий мовчки опустився на лаву. Тільки-но він щось зрозумів, знайшов якийсь шлях дій, про щось почав здогадуватися. Лишалося тільки перевірити. А перевірити й не вийшло.
— Яким відром ви носили воду? — спитала хлопців Леля.
— Старим, звичайно, — відповів Івась.
— Ви його після того помили?
— Ні… Нічим було.
Відро ще лишалося мокрим, і на денці збереглося кілька крапель мертвої води. Леля набрала з принесеного ними відра трохи води, вилила в старе відро й побовтала його. Потім обережно вилила просто з відра Лисому на палець.
Вона піднесла до самого пальця каганець, але це виявилося марним. Ніякого результату — палець як був поранений, так і лишився.