Два місяці тому, коли вони ще тільки заволоділи самоварним казанком, така дещиця мертвої води вмить заживила великий поріз на Васильковому горлі. Нею ж дуже швидко вилікували страшну рану, що вже почала наривати, на нозі Лисого після його бою з хробаком. Цієї ночі численні синці й подряпини геть зникли з Лелиного тіла після купання в воді, в якій було трохи мертвої. Отже, зараз у старому відрі мертвої води вже не було.
Але це нічого не доводило — можливо, у відрі частка мертвої води вже була зовсім мала, а може, мертва вода і справді з часом втрачає свої властивості.
Лисий замислився. Всі інші теж мовчали — мабуть, хлопці відчували провину за те, що вилили воду.
— Марічка повернулася? — спитав Лисий.
— Так, щойно ви пішли, — відповів Івась. — Вона спить на печі.
Знову тиша.
— Лелю, перед тим, як ми загасили каганця, ти не намагалася попити води?
— Ще тоді, після купання? — перепитала дівчинка.
— Так.
— Я саме набрала з відра — там трохи лишалось. Але не встигла, бо ви загасили вогонь, і я поставила кухоль на піч. Потім знову потягнулася до нього, але в темряві перекинула…
— Хоч одне зрозуміло, — промовив Лисий.
— Що тобі зрозуміло?
— Зрозуміло, чому я тоді відчув небезпеку.
Він подумав, що це добре. Виходило, що він починає чути небезпеку, яка загрожує не лише йому самому, а й Лелі. Раніше такого не було. Втім, Лисий помітив, що це відчуття в животі останнім часом набуло якоїсь нової якості, чи що. Він тепер гостріше, раніше впізнавав його. Тобто, слід гадати, воно розвивається, стає надійнішим.
— Що казала Марічка?
— Що Пластун дуже образився на нас — за те, що не звернули уваги, коли він прийшов.
— Ну, це справді негарно, та, думаю, він нас пробачить, — Лисий навіть осміхнувся.
Але Івась заперечив:
— Я теж так подумав, але Марічка сказала, що він дуже образився й тепер уже нас ніколи не пробачить. «Вони навмисне так зробили, щоб я подумав, що прийшов невчасно, — каже. — Я їм цього ніколи не подарую».
— Це хто так каже?
— Це Марічка каже, що Пластун так каже, — й собі осміхнувся Івась.
Проте Лисий на його посміх не відповів. Він уже міркував про інше. Думки
стрибали з п’ятого на десяте, все не сходилося, все розлазилося. Лішак викрав казанок, Люба не запропонувала йому змастити подряпини, Інженер не знає про цілющі властивості мертвої води, Пластун заговорив, хтось зрізав верхівку дуба… Ніякого зв’язку не було. Треба визначити найголовніше, згадав він давню Інженерову науку. Що тут найголовніше? Все головне. І все може потерпіти. А що не може?
Не може терпіти криниця. Скоро ранок. Люди прийдуть по воду. Так, вода не лікує. Але чи напевне це означає, що вона не отруйна? Це можна перевірити тільки в один спосіб.
Він повільно підвівся, пройшовся кімнатою. Діти насторожено стежили за ним, намагаючись вловити плин його думок.
Лисий узяв кухоль, набрав у нього води з нового відра й щедро полив собі на палець. Подивився, почекав. Знову набрав води.
— Ні!!!! — страшно закричала Леля, першою зрозумівши, що він замислив.
Але зупинити Лисого вона не встигла. Він підніс кухоль до вуст і зробив великий ковток води.
Запала мертва тиша. Тільки з печі пролунав тоненький зляканий голосок:
— Що сталося?
— Нічого. Нічого не сталося, спи, маленька, — спокійно відповів їй Лисий.
Якщо гора не йде до людини…
Але поспати їй цієї ночі більше не вдалося. Та й нікому іншому також.
Тихо розчинилися двері, й до хати, з зусиллям переступивши через поріг, увійшов старий Інженер. На плечі його сидів вірний сторожовий пацюк Ряха.
Глина погрозливо загарчав, і Ряха притиснувся до шиї старого, із ненавистю позираючи на великого рудого пса, якого не полюбив із першого погляду, ще коли діти тільки привели собаку до села.
Скільки пам’ятав себе Лисий, Інженер здебільшого сидів у своїй хаті. На вулицю виходив дуже рідко. А щоб зайти до когось в оселю — то це тільки тоді, коли хтось помирав.
— У нас іще, дякувати, всі живі, — привітно промовив хлопець.
Схоже, Інженер прийшов не сваритися, бо на цю зухвалість нічого не відповів. Тільки Ряха ображено задер писок.
Леля ж повелася зовсім інакше. Вона набрала кухоль води й подала старому. Той узяв воду й запитально подивився на дівчинку. Вона у відповідь кивнула. Інженер спочатку обережно зробив один ковток, а потім жадібно осушив увесь кухоль. Після цього знову запитально подивився на Лелю й показав очима на Ряху. Видно, вдома вони пити воду, принесену Любою, так і не наважилися.