(Іде в хату. Звідти виходить дядько Лев.)
Мати
Лев
Що ти, сестро,
так уїдаєш раз у раз на дівку?
Чи то вона тобі чим завинила?
Мати
А ти, братуню, вже б не відзивався,
коли не зачіпають! Ти б іще
зібрав сюди усіх відьом із лісу.
Лев
Якби ж воно такеє говорило,
що тямить, ну, то й слухав би, а то…
«відьом із лісу!» – де ж є відьма в лісі?
Відьми живуть по селах…
Мати
То вже ти
на тому знаєшся… Та що ж, принаджуй
ту погань лісову, то ще діждешся
колись добра!
Лев
А що ж? Таки й діжду.
Що лісове, то не погане, сестро, –
усякі скарби з лісу йдуть…
Мати (глузливо)
Лев
З таких дівок бувають люди, от що!
Мати
Які з їх люди? Чи ти впився? Га?
Лев
Та що ти знаєш? От небіжчик дід
казали: треба тільки слово знати,
то й в лісовичку може уступити
душа така саміська, як і наша.
Мати
Ну, а куди ж тоді відьомська пара подінеться?
Лев
Ти знов таки своєї?..
От ліпше заберуся до роботи,
як маю тут жувати клоччя!
Мати
Лев іде за хату, сердито струснувши головою.
Мавка виходить з хати перебрана: на їй сорочка з десятки, скупо пошита і латана на плечах, вузька спідничина з набиванки і полинялий фартух з димки, волосся гладко зачесане у дві коси і заложене навколо голови.
Мавка
Мати
Отак що іншого. Ну, я піду –
управлюся тим часом з дробиною.
Хотіла я піти до конопель,
так тут іще не скінчена робота,
а ти до неї щось не вельми…
Мавка
Чом же?
Що тільки вмію, рада помогти.
Мати
Ото-то й ба, що неконечне вмієш:
політниця з тебе абияка,
тащити сіна – голова боліла…
Як так і жати маєш…
Мавка (з острахом)
Як-то? Жати?
Ви хочете, щоб я сьогодні жала?
Мати
Чому ж би ні? Хіба сьогодні свято?
(Бере за дверима в сінях серпа і подає Мавці.)
Ось на серпа – попробуй.
Як управлюсь,
то перейму тебе.
(Виходить за хату, узявши з сіней підситок із зерном. Незабаром чутно, як вона кличе: «Ціпоньки! ціпоньки! тю-тю-тю! тю-тю-тю! Цір-р-р…»)
Лукаш виходить із сокирою і підступає до молодого грабка, щоб його рубати.
Мавка
Не руш, коханий,
воно ж сире, ти ж бачиш.
Лукаш
Ай, дай спокій!
Не маю часу!
Мавка смутно дивиться йому в вічі.
Мавка (швиденько виволікає з лісу чималу суху деревину)
Я ще знайду; тобі багато треба?
Лукаш
А що ж? Оцим одним загороджу?
Мавка
Чогось уже і ти став непривітний…
Лукаш
Та бачиш… мати все гризуть за тебе!..
Мавка
Чого їй треба? І яке їй діло?
Лукаш
Мавка
Лукаш
Бач… їм така невістка не до мислі…
Вони не люблять лісового роду…
Тобі недобра з їх свекруха буде!
Мавка
У лісі в нас нема свекрух ніяких.
Навіщо ті свекрухи, невістки –
не розумію!
Лукаш
Їм невістки треба,
бо треба помочі – вони старі.
Чужу все до роботи заставляти
не випадає… Наймички – не дочки…
Та правда, ти сього не зрозумієш…
Щоб наші людські клопоти збагнути,
то треба справді вирости не в лісі.
Мавка (щиро)
Ти розкажи мені, я зрозумію,
бо я ж тебе люблю… Я ж пойняла
усі пісні сопілоньки твоєї.
Лукаш
Пісні! То ще наука невелика!
Мавка
Не зневажай душі своєї цвіту,
бо з нього виросло кохання наше!
Той цвіт від папороті чарівніший –
він скарби творить, а не відкриває.
У мене мов зродилось друге серце,
як я його пізнала. В ту хвилину
огнисте диво сталось…
(Раптом уриває.)
Лукаш
Та справді, якось наче смішно стало…
Убрана по-буденному, а править
таке, немов на свято орацію!
(Сміється.)
Мавка (шарпає на собі одежу)
Лукаш
Мавка
Та що ж, як я тобі у цій одежі
неначе одмінилась!
Лукаш
Так я й знав!
Тепер уже почнеться дорікання…