Лісовик
І що ж тепер ти думаєш робити?
Мавка
Не знаю… Я тепер, як тінь, блукаю
край сеї хати. Я не маю сили
покинути її… Я серцем чую –
він вернеться сюди…
Лісовик мовчки журливо хитає головою. Мавка знов прихиляється до стіни.
Лісовик
Дитино бідна,
чого ти йшла від нас у край понурий?
Невже нема спочинку в ріднім гаю?
Дивись, он жде тебе твоя верба,
вона давно вже ложе постелила
і журиться, що ти десь забарилась.
Іди, спочинь.
Мавка (тихо)
Лісовик, шумно зітхнувши, помалу подався в ліс. З лісу чується навісний тупіт, наче хтось без ваги женеться конем, потім спиняється.
Куць (вискакує з-за хати, потираючи руки, і спиняється, побачивши Мавку)
Мавка
Куць
Я їм коня притяг за гичку в стайню.
Гаразд мене поповозив востаннє,
вже не возитиме нікого більше!
Мавка
Ненавидний! Ти оганьбив наш ліс!
Се так держиш умову з дядьком Левом?
Куць
Умова наша вмерла вкупі з ним.
Мавка
Куць
Он і могила.
Під дубом поховали, а прийшлося
коло пенька старому спочивати.
Мавка
Обоє полягли… Він пречував,
що вже йому сей рік не зимувати…
(Надходить до могили.)
Ой, як же плаче серце по тобі,
єдиний друже мій! Якби я мала
живущі сльози, я б зросила землю,
барвінок би зростила невмирущий
на сій могилі. А тепер я вбога,
мій жаль спадає, наче мертвий лист…
Куць
Жаль не пристав мені, а все ж я мушу
признатися – таки старого шкода,
бо він умів тримати з нами згоду.
Було і цапа чорного держить
при конях, щоб я мав на чому їздить.
Я блискавкою мчу було на цапі,
а коники стоять собі спокійно.
От сі баби зовсім не вміють жити
як слід із нами, – цапа продали,
зрубали дуба. Зрушили умову.
Ну, й я ж віддячив їм! Найкращі коні
на смерть заїздив; куплять – знов заїжджу.
Ще й відьму, що в чортиці бабувала,
гарненько попросив, щоб їм корови
геть-чисто попсувала. Хай же знають!
Ще ж Водяник стіжка їм підмочив,
а Потерчата збіжжя погноїли,
Пропасниця їх досі б’є за те,
що озеро коноплями згидили.
Не буде їм добра тепер у лісі!
Вже тут навколо хати й Злидні ходять.
Злидні (малі, заморені істоти, в лахмітті, з вічним, гризьким голодом на обличчі, з’являються з-за кутка хатнього)
Мавка (кидається їм навперейми до дверей)
Геть! Щезайте!
Ніхто не кликав вас!
Один Злидень
Злетіло слово, –
назад не вернеться.
Злидні (обсідають поріг)
Коли б там швидше
нам двері відчинили, – ми голодні!
Мавка
Злидні
Мавка (з жахом)
Злидні
Дай калину
оту, що носиш коло серця! Дай!
Мавка
Злидні
Один Злидень кидається їй на груди, смокче калину, інші сіпають його, щоб і собі покуштувати, гризуться межи собою і гарчать, як собаки.
Куць
Ей, Злидні, залишіть – то не людина!
Злидні спиняються, цокотять зубами і свищуть від голоду.
Злидні (до Куця)
Так дай нам їсти, бо й тебе з’їмо!
(Кидаються до Куця, той відскакує.)
Куць
Злидні
Куць
Стривайте, зараз я збужу бабів,
вам буде їжа, а мені забава.
(Бере грудку землі, кидає в вікно і розбиває шибку.)
Голос матері Лукашевої (в хаті)
Ой! Що таке? Вже знов нечиста сила!
Куць (до Злиднів пошепки)
А бачите – прокинулась. Ось хутко
покличе вас. Тепер посидьте тихо,
а то ще заклене стара вас так,
що й в землю ввійдете, – вона се вміє.
Злидні скулюються під порогом темною купою. З хати чутно крізь розбиту шибку рухи вставання матері, потім її голос, а згодом Килинин.
Голос материн
О, вже й розвиднилось, а та все спить.
Килино! Гей, Килино! Ну, та й спить же!
Бодай навік заснула… Встань! А встань,
бодай ти вже не встала!
Голос Килини (заспано)
Мати (уїдливо)
Пора ж тобі коровицю здоїти,
оту молочну, турського заводу,
що ти ще за небіжчика придбала.