(Іде в прибережні хащі.)
З гущавини лісу вилітає Перелесник – гарний хлопець у червоній одежі, з червонястим, буйно розвіяним, як вітер, волоссям, чорними бровами з блискучими очима. Він хоче обняти Мавку, вона ухиляється.
Мавка
Перелесник
Мавка
Іди,
поглянь, чи в полі рунь зазеленіла.
Перелесник
Мавка
А там же
твоя Русалка Польова, що в житі.
Вона для тебе досі вже вінок
зелено-ярий почала сплітати.
Перелесник
Мавка
Перелесник
Ну, не глузуй! Ходи, полетимо!
Я понесу тебе в зелені гори, –
ти ж так хотіла бачити смереки.
Мавка
Перелесник
Мавка
Перелесник
Якісь химери!
Чом відхотілося?
Мавка
Перелесник (улесливо в’ється коло неї)
Линьмо, линьмо в гори! Там мої сестриці,
там гірські русалки, вільні Літавиці,
будуть танцювати коло по травиці,
наче блискавиці!
Ми тобі знайдемо з папороті квітку,
зірвем з неба зірку, золоту лелітку,
на снігу нагірнім вибілимо влітку
чарівну намітку.
Щоб тобі здобути лісову корону,
ми Змію-Царицю скинемо із трону,
і дамо крем’яні гори в оборону!
Будь моя кохана!
Звечора і зрана
самоцвітні шати
буду приношати
і віночок плести,
і в таночок вести,
і на крилах нести
на моря багряні, де багате сонце
золото ховає в таємну глибінь.
Потім ми заглянем до зорі в віконце,
зірка-пряха вділить срібне волоконце,
будем гаптувати оксамитну тінь.
Потім, на світанні, як біляві хмари
стануть покрай неба, мов ясні отари,
що холодну воду п’ють на тихім броді,
ми спочинем любо на квітчастім…
Мавка (нетерпляче)
Перелесник
Як ти обірвала річ мою сердито!
(Смутно і разом лукаво.)
Ти хіба забула про торішнє літо?
Мавка (байдуже)
Ох, торішнє літо так давно минуло!
Що тоді співало, те в зимі заснуло.
Я вже й не згадаю!
Перелесник (таємниче нагадуючи)
Мавка
Що ж там? Я шукала ягідок, грибків…
Перелесник
А не приглядалась до моїх слідків?
Мавка
В гаю я зривала кучерики з хмелю…
Перелесник
Щоб мені послати пишную постелю?
Мавка
Ні, щоб перевити се волосся чорне!
Перелесник
Сподівалась: може – миленький пригорне?
Мавка
Ні, мене береза ніжно колихала.
Перелесник
А проте… здається… ти когось кохала?
Мавка
Ха-ха-ха! Не знаю!
Попитай у гаю.
Я піду квітчати дрібним рястом коси…
(Подається до лісу.)
Перелесник
Ой гляди! Ще змиють їх холодні роси!
Мавка
Вітерець повіє,
сонечко пригріє,
то й роса спаде!
(Зникає в лісі.)
Перелесник
Постривай хвилину!
Я без тебе гину!
Де ти? Де ти? Де?
Біжить і собі в ліс. Поміж деревами якусь хвилину маячить його червона одіж і, мов луна, озивається: «Де ти? Де?..»
По лісі грає червоний захід сонця, далі погасає. Над озером стає білий туман.
Дядько Лев і Лукаш виходять на галяву.
Лев (сердито воркоче)
Той клятий Водяник! Бодай би всох!
Я, наловивши риби, тільки виплив
на плесо душогубкою, – хотів
на той бік передатися, – а він
вчепився цупко лапою за днище,
та й ані руш! Ще трохи – затопив би!
Ну й я ж не дурень, як засяг рукою
за бороду, то й замотав, як мичку,
та ножика з-за пояса, – бігме,
так і відтяв би! Та проклята ж пара –
штурхіць! – і перекинула човна!
Я ледь що вибрався живий на берег.
І рибу розгубив… А, щоб ти зслиз!
(До Лукаша.)
А тут іще ж тебе щось учепило, –
кричу, гукаю, кличу – хоч ти згинь!
І де ти длявся?
Лукаш
Та кажу ж – був тута,
вирізував сопілку.
Лев
Щось довгенько
вирізуєш, небоже, сопілки!
Лукаш (ніяково)
Лев (усміхнувся і подобрів)
Ей! не вчись брехати,
бо ще ти молодий! Язика шкода!
От ліпше хмизу пошукай по лісі,
та розпали вогонь, – хоч обсушуся,
бо як його таким іти додому?
Поки дійдем, ще й тая нападе –
не тута споминаючи – цур-пек! –
а потім буде душу витрясати…
Лукаш іде в ліс; чутно згодом, як він хряскає сухим гіллям.