Лукаш
Як ти тремтиш! Я чую, як береза
стинається і листом шелестить.
Мавка (відхиляється від берези)
Ой лихо! Я боюся притулятись,
а так не встою.
Лукаш
Притулись до мене.
Я дужий, – здержу, ще й обороню.
Мавка прихиляється до нього. Вони стоять у парі. Місячне світло починає ходити по лісі, стелеться по галяві і закрадається під березу. В лісі озиваються співи солов’їні і всі голоси весняної ночі. Вітер поривчасто зітхає. З осяйного туману виходить Русалка і нишком підглядає молоду пару.
Лукаш, тулячи до себе Мавку, все ближче нахиляється обличчям до неї і раптом цілує.
Мавка (скрикує з болем щастя)
Ох!.. Зірка в серце впала!
Русалка
(З сміхом і плеском кидається в озеро.)
Лукаш (ужахнувшись)
Мавка
Не бійся, то Русалка.
Ми подруги, – вона нас не зачепить.
Вона свавільна, любить глузувати,
але мені дарма… Мені дарма
про все на світі!
Лукаш
Мавка
Ні,
ти сам для мене світ, миліший, кращий,
ніж той, що досі знала я, а й той
покращав, відколи ми поєднались.
Лукаш
Мавка
Ти не чуєш,
як солов’ї весільним співом дзвонять?
Лукаш
Я чую… Се вони вже не щебечуть,
не тьохкають, як завжди, а співають:
«Цілуй! цілуй! цілуй!»
(Цілує її довгим, ніжним, тремтячим поцілунком.)
Я зацілую
тебе на смерть!
Зривається вихор, білий цвіт метелицею в’ється по галяві.
Мавка
Ні, я не можу вмерти…
а шкода…
Лукаш
Що ти кажеш? Я не хочу!
Навіщо я сказав?!.
Мавка
Ні, се так добре –
умерти, як летюча зірка…
Лукаш
(Говорить, пестячи.)
Не хочу про таке! Не говори!
Не говори нічого!.. Ні, кажи!
Чудна у тебе мова, але якось
так добре слухати… Що ж ти мовчиш?
Розгнівалась?
Мавка
Я слухаю тебе…
твого кохання…
(Бере в руки голову його, обертає проти місяця і пильно дивиться в вічі.)
Лукаш
Нащо так? Аж страшно,
як ти очима в душу зазираєш…
Я так не можу! Говори, жартуй,
питай мене, кажи, що любиш, смійся…
Мавка
У тебе голос чистий, як струмок,
а очі – непрозорі.
Лукаш
Може, місяць
неясно світить.
Мавка
(Схиляється головою йому до серця і замирає.)
Лукаш
Мавка
Цить! Хай говорить серце… Невиразно
воно говорить, як весняна нічка.
Лукаш
Чого там прислухатися? Не треба!
Мавка
Не треба, кажеш? То не треба, малий!
Не треба, любий! Я не буду, щастя,
не буду прислухатися, хороший!
Я буду пестити, моє кохання!
Ти звик до пестощів?
Лукаш
Я не любився
ні з ким ще зроду. Я того й не знав,
що любощі такі солодкі!
Мавка пристрасно пестить його, він скрикує з мукою втіхи.
Мавко!
ти з мене душу виймеш!
Мавка
Вийму, вийму!
Візьму собі твою співочу душу,
а серденько словами зачарую…
Я цілуватиму вустонька гожі,
щоб загорілись,
щоб зашарілись,
наче ті квітоньки з дикої рожі!
Я буду вабити очі блакитні,
хай вони грають,
хай вони сяють,
хай розсипають вогні самоцвітні!
(Раптом сплескує руками.)
Та чим же я принаджу любі очі!
Я ж досі не заквітчана!
Лукаш
Дарма!
ти й без квіток хороша.
Мавка
Ні, я хочу
для тебе так заквітчатися пишно,
як лісова царівна!
(Біжить на другий кінець галяви, далеко від озера, до цвітучих кущів.)
Лукаш
Почекай!
Я сам тебе заквітчаю.
(Іде до неї.)
Мавка (смутно)
Не красні
квіти вночі, тепер поснули барви…
Лукаш
Тут світляки в траві, я назбираю,
вони світитимуть у тебе в косах,
то буде наче зоряний вінок.
(Кладе скільки світляків їй на волосся.)
Дай подивлюся… Ой, яка ж хороша!
(Не тямлячись від щастя, пориває її в обійми.)
Я ще набрати мушу. Я вберу тебе,
мов королівну, в самоцвіти!
(Шукає в траві попід кущами світляків.)
Мавка
А я з калини цвіту наламаю.
Вона не спить, бо соловейко будить.
(Ламає білий цвіт і прикрашує собі одежу.)
Русалка (знов виходить з туману. Шепоче, повернувшись до очеретів)