— Обережніше! — злякався Паккі.
— Добре пильнуй, — прошепотів Тіурі, — ми вже недалеко від острова.
Мандрівники потрапили в іншу течію чи в декілька вирів одразу. Тіурі довелося напружити всі сили, аби човен не зійшов з правильного, як він сподівався, курсу.
— Я щось чую, — напружив слух Паккі. — Так, нечіткі, далекі голоси.
— Нічого не поробиш, — коротко відповів Тіурі.
— Я щось бачу! Острів, острів! Він зовсім поруч. Греби! У цей бік.
Тіурі щосили наліг на весла. Паккі й забув, що має вичерпувати воду, Тіурі довелося йому про це нагадати.
— Ми наближаємося, — захекано вимовив Тіурі.
Вартові не збрехали: течія в цьому місці була підступною. Долоні, натерті руків’ям весел, млоїло, боліла ще не загоєна рана. Було схоже, ніби човна тягнуло в різні боки.
Паккі розривався між тим, що мав вчасно вичерпувати воду з човна й водночас не спускати очей з острова.
— Ми підпливаємо, — повторив він. Здавалося, йому вдалося подолати страх.
І раптом — удар, троща. Човен наскочив на камінь! Тіурі відчайдушно намагався відштовхнутися... І йому це вдалося!
— Ми тонемо! — шепотів Паккі.
Тіурі не одразу зрозумів, що сталося, усе відбулося занадто швидко.
Човник зіскочив з каменя, аж тут вода ринула всередину — і він почав занурюватися у воду, знову вдарився об камінь і страшенно захитався. Здавлений зойк Паккі, плескіт води... Паккі випав з човна!
Тіурі випустив весла і першої миті закляк. Невже Паккі втопився! Через секунду він теж був у воді й кричав, не думаючи про те, що його можуть почути вартові:
— Паккі, Паккі! Паккі, де ти?!
Тіурі поплив наосліп, зробив коло, пірнув, намацуючи у воді Паккі. Як знайти його в темній бурхливій воді? Хвалити Бога, він почув голос, хоча й нерозбірливо.
— Паккі, — закричав він знову, — де ти?!
— Я тут, — тихо долинуло у відповідь.
Тіурі повернувся на голос, наштовхнувся на Паккі.
— Постарайся втриматися на воді. Не чіпляйся за мене, бо не зможу плисти.
Хвиля перекотилася через нього і змусила замовкнути, та він уже міцно тримав Паккі, який борсався у воді. Човен, де човен?! Потонув, звісно. Тіурі мусив дістатися острова, і це був їхній єдиний шанс вижити, якщо не натраплять на каміння і їх не розіб’є.
— Спробуй лягти на спину, — крикнув він Паккі. — Я потягну тебе.
Тіурі не знав, чи зрозумів його Паккі, але той припинив борсатися. Тіурі поплив до острова, тягнучи друга за собою. Це були страшні й напружені хвилини, але врешті-решт він відчув ґрунт під ногами. Нарешті вони були на острові.
Тіурі почувався наче побитим: боліло все тіло; він ніяк не міг відхекатися, а Паккі лежав зовсім тихо. Тіу-рі підповз до нього й почав трусити.
— Паккі!
Хлопець застогнав, спробував сісти, закашлявся.
— Ну й вода, — пробурмотів він, майже не усвідомлюючи, що говорить.
Тіурі хотілося танцювати й співати від радості. Але зміг лише поплескати товариша по спині.
— Де. де ми зараз? — запитав Паккі, намагаючись випростатися.
— На острові. Лежи, будь ласка.
Паккі сів і запитав:
— А човен?
— Боюся, що потонув.
— Не човен, а лайно, — вимовив Паккі, цокочучи зубами.
— Добре, що самі не потонули. Як ти?
— Думав, що потонув, але це, виявляється, не так легко. Ти витягнув мене аж сюди?
— А що мені лишалося робити?
— Навчити мене плавати. Хоча мені це й не подобається. Не люблю, коли забагато води. Човен що... зовсім потонув?
Тіурі підвівся, вгледівся в темряву, потім увійшов у воду, але човна не побачив.
Голос Паккі, трохи переляканий, повернув його назад:
— Годі, не треба більше плавати. Я ж не зможу тебе врятувати, боронь боже щось трапиться.
Тіурі повернувся й сів поруч.
— Все одно нічого не вийшло б. Після того, як ми наскочили на каміння, все полетіло шкереберть.
— Клаусу це сподобалося б. Ну й мерзотник! Треба ж, дав нам дірявого човна!
— Під нашу особисту відповідальність, — додав Тіурі.
— Так, але він не попередив, що човен протікає!
— А про течію попереджав.
— Що ж тепер?.. Як же мене нудить! І темно на додачу.
— Тобі кепсько? — турботливо спитав Тіурі.
— Ні. Насправді мені краще. Я просто мокрий і розізлився. А ти?
Тіурі зітхнув. Треба ж було застрягнути посеред річки, ще й без човна. Щойно настане ранок, велика ймовірність того, що їх побачать. І бігти нема куди. Сам він, звісно, міг спробувати доплисти до того берега, але це було б дуже небезпечно, а отже — нерозумно. Ба більше: Паккі з собою не візьмеш; йому доведеться залишитися на острові.