«Мелодія. — хотів був сказати Тіурі. — Паккі, мій друг, придумав мелодію.»
Але спершу лист! Він набрав у груди побільше повітря й вимовив одне за одним загадкові слова, повільно, але чітко і без вагань.
Юнак помітив, що ці слова вразили короля. В очах його читалися жах і огида, сум і, нарешті, гнів. Коли Ті-урі замовк, король відвернувся. Здавалося, він одразу постарів. На деякий час запанувала тиша.
— Повтори ще раз усе, що ти сказав! — звелів король. Хлопець повторив. Король Унавен вислухав усе ще раз, не повертаючись, і певний час стояв нерухомо, опустивши голову і поринувши в роздуми.
Тіурі не наважувався ані порушити мовчанку, ані навіть поглянути на короля. Цей час здавався нескінченним. Тіурі запитував себе, чи не забув король про нього. Може, треба вийти?
Цієї миті король, немов прийнявши рішення, підняв голову, знову поглянув на Тіурі і сказав:
— Пробач, Тіурі. Мені треба було осмислити це повідомлення. Ти приніс серйозну і дуже важливу для королівства і моїх підданих звістку. Можеш записати для мене ці слова так, як вони були написані в листі?
— Так, Ваша Величносте. Не знаю, що вони означають, але я вивчив напам’ять так, як вони були написані.
— Гаразд. Розкажи мені тепер, як сталося, що ти отримав від лицаря Едвінема доручення доправити мені листа. Ходімо.
Король поклав руку на плече Тіурі й повів його до столу, що стояв у кутку покоїв. Там було також декілька крісел; король сів і запропонував Тіурі зробити те саме.
— Розповідай, — повторив він.
І Тіурі почав розповідати: про старого, який вночі постукав у двері каплиці, про те, як, виконуючи прохання про допомогу, він прийняв доручення від помираючого лицаря Едвінема.
— І тоді ти вирушив у путь, — сказав король Унавен, — через королівство Дагоната, через гори, через наше королівство, допоки не дістався мого міста. Це був довгий шлях і, мабуть, небезпечний. Вороги, які вбили лицаря Едвінема, напевно, переслідували й тебе.
Тіурі кивнув.
Король усміхнувся йому доброзичливо й щиро, простягнув руку й мовив:
— Дякую тобі, Тіурі.
Тіурі враз відчув себе страшенно вдячним і щасливим, що виконав доручення. І тут він згадав про Паккі.
— Ваша Величносте, — сказав він, — чи не могли б ви подякувати і моєму другові Паккі? Він зробив так само багато, як я. Якби не він, ви ніколи не почули б цієї звістки. О, у нього.
Але король перервав Тіурі й ударив у ґонґ, що стояв на столі. На цей знак увійшов молодий лицар і з поклоном запитав:
— Чого бажає наш володар?
— Покличте другого юнака. Нехай увійде.
За мить зніяковілий Паккі з’явився у дверях, а молодий лицар знову зник. Король Унавен підвівся, підійшов до Паккі і простягнув йому руку. Та юнак став на коліна і промовив:
— Вітаю вас, королю!
Король знов усміхнувся.
— Підведися, Паккі, — мовив він, — щоб я міг і тобі подякувати за те, що ти зробив.
Паккі підвівся, як йому сказали, він був зворушений до глибини душі. Хвилювання охопило й Тіурі: він ледве міг повірити, що доручення справді виконано.
Король запросив Паккі теж сісти й поставив їм декілька запитань. Він хотів знати, як давно Тіурі вирушив у дорогу, і попросив розповісти йому все, що той знав про долю лицаря Едвінема, про те, чому йому до-велося знищити листа. Друзі відповідали з подробицями, а потім Тіурі записав текст листа.
Потому король сказав:
— Незабаром, Тіурі й Паккі, я хочу більше почути про вашу мандрівку. Та це згодом, нині маю більш невідкладні справи.
Він знову вдарив у ґонґ і наказав молодому лицареві:
— Лицарю Івейне, нехай усі, хто носить білий щит, радники й наближені негайно зберуться у великій залі, щоб послухати новини, які принесли мені вісники зі сходу. Неодмінно нехай прийде найстарший радник і мій друг Тирилло. Що стосується цих молодих людей, вони — мої почесні гості. Відведіть їх до пані Міріан, скажіть, нехай подбає про них, і повертайтеся.
Лицар вклонився, юнаки вклонилися також. Король Унавен підвівся; тепер він здавався високим і величним, сильним і непереможним.
— До зустрічі, — мовив він.
Друзі пішли за молодим лицарем.
Паккі шепнув Тіурі:
— Чи тобі не здається, що король Унавен схожий на Менауреса?
— Я також про це подумав, — відповів Тіурі.
— Отже, доручення виконане, — з полегкістю зітхнув Паккі.
А Тіурі подумав, що так і не знає, що означає повідомлення, яке він передав королю.
6. Лицар Івейн і Тирилло
Молодий лицар привів їх до маленького, оточеного колонадою, внутрішнього двору.