— Ти ж станеш ним, так?
Тіурі згадав слова Кобри і промовчав.
— А ти хотів би стати лицарем Унавена й носити білий щит? — знову запитав Паккі.
— Авжеж. Але якщо я стану лицарем, то волів би бути лицарем Дагоната; я належу до його країни і там мій дім.
— Не знаю, чи хотів би я стати лицарем, — замислився Паккі. — Я звичайний хлопець. У кольчузі почуваюся незграбним, а з мечем у руках і поготів. Проте, мабуть, до цього можна звикнути, як говорив Вармін.
Тут до них підійшов Тирилло.
— Я за вами, ходімо прогуляймося. Побачите й дещо інше, окрім палацу, де повно лицарів та поважних панів, — він підморгнув Паккі.
«Цікаво, — подумав Тіурі. — Невже Тирилло має дар читати чужі думки чи просто чув нашу розмову?»
— Я можу читати чужі думки, — попередив блазень,
— будь обережним: я небезпечний. То що, пройдімося? Віднесіть мечі до своєї кімнати. Завтра вони мають бути з вами. Король збирає в себе священників, паладинів, лицарів і радників. Ви теж повинні бути присутніми там.
— Куди ми підемо? — не втримався Паккі.
— Хочу покататися на човні.
Паккі недовірливо насупився.
— Не переймайся, Біла річка — це тобі не Райдужна!
— засміявся Тирилло. І мій човен не протікає. Ходімо, сонце світить, із заходу дме свіжий вітер, морський ві-тер. Я прихоплю кошика з хлібом, їжею, на воді й поласуємо.
Незабаром друзі вже сідали у човник Тирилло, гарненький, яскраво розфарбований.
— Спершу веслуватиму я, за течією. А згодом ви -проти. Ви хлопці міцні, мускулясті; а я — лише слабко-силий блазень, — він зняв пальчатки й узявся за весла. Тіурі довелося тримати кермо.
— Паккі нічого не треба робити, — попередив Тирил-ло, — доки він не опанує свій страх.
— А я нічого не боюся! — обурився Паккі. — Мені це подобається!
Це справді було приємно. Вода виблискувала на сонці, погідний вітер куйовдив їхнє волосся.
Тіурі почувався легко й радісно, відповідальність і завдання відступили кудись далеко.
Річка, звиваючись навколо палацу, несла свої води на захід. Попереду був міст, а за ним — брама.
— Через цю браму Біла річка покидає місто, — пояснив Тирилло, — і лине до моря.
— До моря, — повторив Паккі. — Я ніколи не бачив моря. Яке воно, море?
— Вода, — сказав Тирилло. — Солона вода. Хвилі, допоки ти можеш бачити, і навіть далі, аж до іншого кінця світу. Якщо пливти вниз за течією річки, то без будь-яких зусиль потрапиш туди. Щоправда, на це піде кілька днів.
Тіурі подумав, що було б цікаво там побувати. Він теж ніколи не бачив моря. Адже біля моря — замок лицаря Едвінема, Форестерре. Він поглянув на Ти-рилло й раптом помітив дещо вражаюче — перстень на лівій руці блазня, камінь якого виблискував при кожному порусі. Тіурі нахилився вперед і здивовано вигукнув:
— Ви носите такий самий перстень. що й лицар Марвен, намісник і що був у лицаря Едвінема!
Тирилло усміхнувся:
— Так, звісно. Вручаючи його, король Унавен сказав: «Тобі не потрібен ані меч, ані щит, щоб бути істинним лицарем».
— Так, — кивнув Тіурі, — це правда.
Певна річ, чому блазень не може належати до най-вірніших паладинів короля? Тирилло гідний такого персня. Він міг розвеселити людей, коли ті в журбі, а це не кожному до снаги.
9. Про що оголосив король Унавен
Наступного дня дедалі більше лицарів переходили міст, з’їжджаючись до палацу. Їх усіх викликав до столиці король Унавен. Друзі почули, що король чекав звістки з Міста-на-Півдні — резиденції старшого сина, кронпринца. Подейкували, що за кілька днів він і сам приїде до столиці.
Серед новоприбулих лицарів був один, якого Тіу-рі вже зустрічав раніше: Лицар Білого Місяця, батько Івейна та Евейна, і юнак довго розмовляв з ним, особливо про лицаря Евейна.
Опівдні лицарі й найвельможніші особи королівства зібралися в найбільшій залі палацу, де з ними волів говорити король Унавен. Тіурі й Паккі теж були там, але серед цього шляхетного панства відчували себе вкрай ніяково. Вперше вони побачили короля в пишних біло-пурпурових шатах, у золотій короні та із золотим берлом у руці. Не всі його лицарі були присутні; багато з них перебувало в дальніх землях королівства, не кажучи вже про тих, хто ще не повернувся з Евіллану. І все-таки їх — у сяючих шоломах і семибарвних плащах, з білими щитами — була незліченна кількість. Були тут і радники, і мудреці у довгих шатах і головних уборах з високою тулією. Лише Тирилло мав вигляд, як і зазвичай: у своєму ковпаку блазня з бубонцями, але з сяючим перснем на пальці.