Тіурі заперечно похитав головою.
— Та й наша зустріч — теж випадковість. Я чекаю тут на Арвата і його воїнів. Щойно вони прибудуть, ми поїдемо до лісу. Я сподівався на них раніше і стояв тут, видивляючись, чи не з’являться вони.
— А де лицар Бенду? Герцог Містеринатський розповів мені, що загін Сірих Лицарів розпався.
— Це правда. Та зберемося знову, аби покарати того, хто ще не покараний, — Чорного Лицаря з Червоним Щитом. Розповідай спершу ти. Чи ти все ще зобов’язаний мовчати?
— Тепер можна, лицарю Ристридине. Я зробив те, що доручив мені лицар Едвінем: доправив листа королю Унавену. Ось і все.
— Небагато слів тобі знадобилося, щоб описати таку довгу подорож, — усміхнувся Ристридин, пильно дивлячись на Тіурі, і додав: — Те, що ти пережив, пішло тобі на користь і не зашкодило, Тіурі, син Тіурі! Я говорив з твоїм батьком у Дагонатбурзі. Він багато думав про тебе і дуже в тебе вірить. А твоя мати дуже хвилювалася і не хоче їхати до замку Тейурі, допоки ти не повернешся в місто.
— Лицаре Ристридине, ви маєте мені все докладно розповісти!
— Я відповім на всі твої запитання. Лишень увійдімо в дім і поїмо. Тут зі мною декілька воїнів та мій зброєносець Ілмар. Он він, виходить.
Ілмар теж здивувався, побачивши Тіурі.
— То ти забрав Арданвена? — запитав він.
— Так, він тепер мій, — гордо відповів Тіурі.
— А хитрість наша вдалася?
— І так і ні. Не зовсім. Та все закінчилося добре.
— Ну, це я вже зрозумів, — відказав Ристридин. — Але тобі доведеться розповісти все докладніше! І я дуже хочу знати, що нового в королівстві Унавена й Евіллані.
Лицар Ристридин не лише слухав, а й сам розповідав. Тіурі дізнався, як Сірі Лицарі наздогнали й покарали Червоних Вершників і як вони, переслідуючи Лицаря з Червоним Щитом, повернули на схід і дійшли майже до Дагонатбурга. Коли король дізнався, що вони поблизу, він прикликав їх, бо потребував допомоги своїх мандрівних лицарів.
— Особливо він хотів бачити Бенду й мене. Ми досвідчені, випробувані й, окрім того, давно вже збиралися до Дикого лісу.
— До Дикого лісу? — перепитав Тіурі.
— Ось що нам сказав король Дагонат: «Дивні чутки ходять про Дикий ліс: про розбійників, що уникають денного світла, про диких мисливців і Зелених Братів. Я хочу, аби ви дізналися, що там відбувається насправді. Рушайте негайно: ніхто не відає, що загрожує нам звідти. Коли з цим буде покінчено, можете продовжувати переслідування задля помсти, але інтереси королівства — передусім». Я зрозумів, що король має рацію, хоча й шкодував, що ми не наздогнали Лицаря з Червоним Щитом. Король, проте, дозволив одному з нас — Бенду чи мені — продовжувати переслідування. Тому Бенду поїхав на південь, бо ми гадаємо, що Лицар з Червоним Щитом втік до Евіллану, а я прямую до Дикого лісу. Незабаром прибуде Арват з воїнами, аби скласти мені компанію. Ми рушимо через Розбійницький ліс і Зелену річку до нашої мети.
— Ви самі обрали Дикій ліс? — запитав Тіурі.
Ристридин кивнув:
— Так. Я згадав, як Едвінем говорив мені: «Роби, що тобі призначено, пройди через Дикий ліс. Ти мусиш як слід пізнати свою країну.» — Він помовчав і додав: — Ми насипали високу могилу Едвінему неподалік трактиру «Айкарвара» й поставили там хрест з його білим щитом. А поруч ще одна могила — його зброєносця, Вокії. Ми зустріли його в Дагонатбурзі, а невдовзі дізналися, що він помер — не зміг пережити біль через загибель свого господаря.
— Незнайомець. — пробурмотів Тіурі й після паузи запитав: — А коли ви побачитеся з рештою?
— Ми домовилися, що всі четверо зберемося навесні в замку Ристридин. Можливо, у Бенду будуть новини з Евіллану. Спочатку передбачалося, що Евейн поїде разом з Бенду, але потім він вирішив спершу повернутися до своєї країни й повідомити королю про те, що сталося.
— Отже, ви роз’їхалися, — підсумував Тіурі.
— Так. Бенду — на південь, Евейн — на захід, Арват і я — до Дикого лісу. Шкода, що тобі треба до короля Дагоната, міг би поїхати з нами.
— Я б дуже хотів.
— Приїжджай і ти також до замку Ристридин навесні. чи раніше, якщо погода сприятиме.
— Якщо зможу, залюбки.
— Звісно, король Дагонат може доручити тобі іншу службу. Коли він почує твої новини, то, напевно, змушений буде посилити охорону південних кордонів. Увага правителя Евіллану наразі зосереджена лише на королівстві Унавена, його ненависть і жага помсти королю та кронпринцу, можливо, важать для нього більше, ніж королівство Дагоната. Але наше королівство відокремлене від Евіллану лише Сірою річкою, тому й напасти легше. — Він підняв голову й дослухався: -Чуєш? Тупіт копит вдалині. Певно, Арват з воїнами.