І тут трапилося ось що.
Посвист — але не вітру в гіллі. Тріск гілок — та не під звіриними лапами. Зненацька вони вискочили на стежину з обох боків, позістрибували просто з дерев! Їх було не менше десяти, вони оточили коня і звеліли Тіурі зупинитися. Один із них високо підняв ліхтар — і Тіурі зміг розгледіти їхні грубі бородаті обличчя і зброю: палиці, мечі та кинджали.
— Стій! — закричали вони. — Життя або гроші!
«Розбійники!» — Тіурі так злякався, що всередині в нього все похололо, проте вистачило сміливості не виказати свого страху. Він сміливо дивився їм просто у вічі.
— У мене немає грошей, ані копійки!
— Та невже! — розбійник з ліхтарем спрямував світло в обличчя Тіурі. — Сам ти, може, й не багатий, зате кінь у тебе знатний!
— І носиш гарного персня на пальці! — вигукнув другий, хапаючи Тіурі за руку.
Хлопець висмикнув руку й підняв правицю з палицею.
— Цього персня я ще здалеку помітив, — мовив третій розбійник. — Він сяє.
— Відпустіть, — вимогливо сказав Тіурі. Голос його звучав твердо, хоча серце шалено калатало.
Розбійники так здивувалися, що навіть трохи відступили.
— Отакої! — вигукнув один. — Ти бач який сміливець!
— Ми тебе не відпустимо, доки не віддаси своє добро, — сказав той, що бачив, як сяє камінь. Він підсту-пився ближче й схопив коня за вуздечку. Той смикнув головою і сердито форкнув.
Тіурі збагнув, що міг би втекти, але не встиг — нагодилися інші грабіжники, погрожуючи зброєю.
— Навіть не думай пручатися, — попередив той, що тримав коня. — Життя нам твоє ні до чого, а грошенята подавай. — І наказав: — Відберіть у нього палицю, поки по голові не дістали!
Схоже, це був отаман.
Тіурі перехопив палицю міцніше і мовив:
— У мене немає нічого, ані копійки. На мені ви не розбагатієте. Відпустіть!
Один із розбійників глузливо зареготав, а хтось загорлав:
— Стуліть йому пельку і стягніть з коня!
Вороний знову смикнув головою і голосно заіржав. Отаман випустив вуздечку.
— Ти маєш убогий вигляд, хлопче, — гаркнув він, -та перстень з біса файний, і я хочу його мати!
«Перстень! І навіщо я тільки одягнув його!» — подумав Тіурі у відчаї, але відказав:
— Персня вам не отримати!
— Та щоб я здох — отримаю! — рикнув отаман. — Злізай з коня — хутко!
Тіурі стягнули з коня й видерли з рук палицю. Це було жахливо. Кінь заіржав, стаючи дибки, троє розбійників ледве його втримали. Інші накинулися на Ті-урі, але отаман розштовхав їх з криком:
— Ідіть геть! Я перший побачив персня, камінь світився ще здалеку, мов зірка!
Розбійники розступилися, але продовжували стояти довкола, і вигляд у них був загрозливий. Тіурі, набравши в легені повітря, обхопив однією рукою другу і крикнув:
— Персня вам не отримати! Нізащо!
— Я візьму його, — сказав отаман, — А ти сміливий хлопець, коли навіть мені суперечиш. Якого дідька взагалі вештаєшся тут уночі?!
Мужність залишала Тіурі. Не можна було віддавати персня. З чим він з’явиться до відлюдника, який має провести його через гори? Ні, перстень віддавати не можна!
Він поглянув на отамана.
— Я беззахисний перед вами, я не маю зброї і я один. Але перстень віддати не можу. Краще померти, аніж його втратити, — вимовив юнак рішуче, усвідомлюючи, що навряд чи це допоможе.
— Та що з ним розводитись, — нетерпеливився один із розбійників.
— Відрубати палець та й потому, — кинув інший.
— Я беззахисний, — звернувся Тіурі до отамана, — та я прошу вас: залиште персня. Він належав тому, хто помер, і дуже дорогий мені.
Отаман підійшов ближче і схопив хлопця за руку:
— Так, перстень тобі дорогий. Але ж пальці, мабуть, теж дорогі. Якщо я відрубаю пальця — що скажеш, га?
— Нічого, — відповів Тіурі, марно намагаючись звільнити руку.
— Але тоді я залишу тобі перстень! Що скажеш тепер?
Юнак витріщився на розбійника, нічого не розуміючи.
— Що ви маєте на увазі? — тихо спитав він.
— Я відрубаю тобі пальця, але залишу перстень. Палець в обмін на перстень. Що скажеш?
Тіурі затремтів. Йому відрубають пальця? Але залишать персня? Персня хороброго Лицаря з Білим Щитом, якого він має показати відлюднику!..
— Тоді рубай! — рішуче сказав він. — У мене залишаться ще чотири.